Можливо я упереджена, але мені подобається творчість Артема Чапая, така сучасна українська література потрібна українському читачу. "Дивні люди" - для мене це історія про те, що довкола нас, але ми воліємо про це не говорити, не думати, не дивитись в цю сторону, або пройти повз. Зрештою ми доволі часто саме так і робимо. Чи ми часто задумуємось про те, що стається з дітьми які нікому не потрібні? Яке життя вчорашніх випускників сиротинців, інтернатів, притулків?Чи є у нас відвага відреагувати на насильство? Як на мене, то ці питання автор дуже чуттєво порушує і дає нам відверту відповідь. Можливо саме головний герой Степан-неандерталець з дивним ДНК це і є всі ми, тільки ми з часом навчились маскувати свою ідентичність? Цілком може бути правдою. Головні герої, тут також і люди мистецтва, але як саме вони живуть у периферійних містах нашої батьківщини, як дають собі ради і якими методами реалізовуються? Ні, думати про такі речі у нас немає часу, бо невже розвиток культури такий важливий для нас сьогоднішніх. Артем Чапай зібрав під цієї палітуркою такі болючі теми для нас: сімейне насильство, АТО, алкоголізм, хабарництво, страх і байдужість які можуть нас поглинути. Але у нас є шанс розпочати все з початку, ламаючи стереотипи і здобуваючи прихильність долі своєю відвагою. Ну дуже добра книжка.

Не думаю, що коли-небудь прочитала б цю книгу без порад своїх знайомих, тому що, відверто, анотація не вразила взагалі, думала, що не зовсім "моє". Тим не менш, анітрохи не шкодую, що все-таки приступила до читання. Книга подарувала відчуття легкості та піднімала настрій, коли це насправді було так потрібно. Адже подумати тільки, речі, які ми сприймаємо як щось буденне, дійсно здавалися б чудернацькими навіть для людей з минулих епох, не кажучи вже про нижчих на еволюційну сходинку. Головний герой, неандерталець, створений в Україні, ледь з розуму не сходить, ламаючи мозок над такими простими речами. Єдине, що трохи дратувало, це суржик, яким написана книга, але це пояснюється тим, що історія ведеться якраз від імені цього неандертальця, а йому, в свою чергу, ніяк не вдається опанувати вирази та слова мови, звичної для нас. Попри свою легкість, "Дивні люди" надзвичайно глибока книга. Навіть не сумнівайтеся чи варто витратити на неї кілька годин свого часу, бо ви ні разу не пожалкуєте...

"Дивні люди" – дивна книжка)) Бачила на неї різні відгуки, хтось казав, що це "краще, що він читав цього року", а хтось її не розумів і не розділяв загального захвату. Це моє перше знайомство з Артемом Чапаєм, бачу, що його книжки дуже різноманітні по стилю і по жанру і це я "щітаю по понятних причинах" є дуже добре. Мені книжка зайшла, було смішно, місцями дуже смішно. Звісно, якби не було так сумно. Це – сатира на українське суспільство. Якось так випадково, чи не випадково останнім часом читаю подібного роду книжки. Орвелла, наприклад. Деякі моменти в "Дивних людях" мені нагадували "Колгосп тварин", особливо поросята. "Українські вчені відтворили за ДНК неандертальця. Знаю, це звучить неймовірно і трохи дивно. Не те дивно, що за ДНК. І не те навіть, щонеандертальця, а те дивно, що іменно українські вчені. Ну, але щас розкажу..." Ось так починається ця кумедна, щира, нестандартна історія. Сподобалось разом з неандертальцем Вовком Степаном Івановичем по-новому відкривати світ – дивуватись з простих і звичних речей, вгадувати що саме своїм описом він має на увазі. Чи прониклася я якось до головного героя - швидше ні, ніж так, але книжка сподобалась, добряче повеселила :) Ну і тут піднято дуже багато проблемних тем, які, на жаль, існують в нашому суспільстві. Зокрема, питання мови, особливо суржику, яким написана вся книжка. Персонаж, від імені якого ведеться розповідь через свою російсько-українсько-дитячу мову спочатку трохи нагадував Чярлі Гордон з "Квіти для Елджернона". "Суржик в українській мові, як неандерталець серед сапієнсів". Нестандартно. Смішно. Живо. Алегорично. Рекомендую!