Дівчина з ведмедиком. Доктор Серафікус
Паперова книга | Код товару 925732
Yakaboo 4.3/5
Автор
Віктор Домонтович
Видавництво
Комора
Мова
Українська
Рік видання
2019
Укладач
Віра Агеєва
Кількість сторінок
288
Ілюстрації
Немає ілюстрацій
Формат
150х215 мм

Усе про книжку Дівчина з ведмедиком. Доктор Серафікус

Два найвідоміші твори В. Домонтовича під однією обкладинкою.

Захопливий і доволі екстраваґантний роман «Дівчина з ведмедиком» розповідає про кохання поміркованого учителя і його учениці-бунтарки. Однак це також блискучий приклад інтелектуальної прози про зміну культурних орієнтацій і трагічну розколотість людини, якій випало жити у кризову добу.

«Доктор Серафікус» — історія про дивакуватого й інфантильного професора-аскета, що проповідує своєрідний «донжуанізм навпаки»: бажання кохати всіх жінок і зректися будь-якої.

Характеристики
Автор
Віктор Домонтович
Видавництво
Комора
Мова
Українська
Рік видання
2019
Укладач
Віра Агеєва
Кількість сторінок
288
Ілюстрації
Немає ілюстрацій
Формат
150х215 мм
Рецензії
  •  
    "Перший український феміністичний роман"!... Really? 88% користувачів вважають цей відгук корисним
    Віктор Петров-Домонтович останнім часом став у колі "просунутих" українських інтелектуалів постаттю напрочуд модною, я би навіть наважився сказати культовою. Говорять про нього багато і з пієтетом. Дослідженню прози Петрова-Домонтовича присвятили окремі монографії відомі літературознавиці Віра Агеєва (авторка передмови й до цього видання) та Мар'яна Гірняк. Навіть популярна співачка Христина Соловій назвала "Дівчину з ведмедиком" своїм улюбленим твором в українській літературі. Врешті-решт я не встояв під тиском авторитетів й узявся знайомитися із головними романами автора. Мушу зізнатися, що на мене вони не справили аж такого разючого враження, "Доктора Серафікуса" взагалі краще не коментуватиму. А от "Дівчина з ведмедиком", напевно, найцікавіший твір Петрова-Домонтовича, про неї таки варто сказати кілька слів.
    Власне, говорено про "Дівчину..." багато, але з тих коментарів, які доводилося бачити, складалося враження, що критики радше видають бажане за дійсне, знаходять у романі те, що актуально особисто для них з позиції сьогодення, а зовсім не те, про що йшлося авторові. По-перше, "Дівчину..." порівнюють з "Лолітою" Набокова, однак це суто формальна, поверхнева паралель, котра лише заважає розумінню сутності твору. Звісно, обидва романи зближує тема потягу старшого чоловіка до юної дівчини, але це й усе, що є в них схожого. Іполіт Миколайович - далеко не Гумберт, та й Зина - не Лоліта. У Домонтовича геть інші акценти, Іполіт не був навіть певен, чи його почуття до Зини можна назвати коханням. Про що ж у такому разі йдеться в романі? "Дівчину..." тепер часто-густо називають "Першим українським феміністичним романом", одначе я ризикну піти проти течії, бо, як на мене, в таких оцінках теж більше сьогоденної моди і наших гострих дискусій, аніж опертя на авторський текст. Я не добачаю в Зининому бунтарстві фемінізму й не думаю, що Петрову-Домонтовичу про щось таке йшлося. Трагедія Зини саме в тому, що їх бракує будь-якої сталої системи поглядів, бачення власного місця в суспільстві. Вона, по суті, ще дитина, підліток, до того ж їй випало жити в буремні пореволюційні часи. Натхненна революцією, вона дійсно відкидає старий патріархальний лад, але запропонувати натомість щось нове, спробувати побудувати сімейні стосунки на інакших засадах вона не може, бо у неї в голові немає цілісної картини. Тож феміністкою Зину назвати тяжко, мова може йти радше про типовий підлітковий бунт, на її місці досить легко уявити підлітка-хлопця, "блудного сина", який так само невдоволений становищем у родині, тікає з дому, але зазнає фіаско в широкому світі. Я, до речі, коли читав про сумний Зинин фінал, з гіркою іронією подумав, що є певні підстави назвати роман Домонтовича "антифеміністичним", бо як почитаєш про поневіряння героїні, то здається, що для жінки кращої й долі бути не може, аніж стара-добра патріархальна родина. Я так не вважаю, проте й визначення "Дівчини..." як феміністичного твору ставлю під сумнів.
  •  
    Два найвідоміші романи В. Домонтовича 100% користувачів вважають цей відгук корисним
    Два перших інтелектуальних романів в українській літературі під однією обкладинкою.
    «Дівчина з ведмедиком» - це філософсько-інтелектуальний роман, послідовність есе, розмірковувань, діалогів і дискусій на актуальні в той час і на сьогодні теми, які об’єднані сюжетною канвою, в основі яких лежать стосунки хіміка Іполита Миколайовича і шістнадцятилітньої «вітрогонної» Зини, яка грається з ним, ніби з улюбленими плюшевими ведмедиками, яка сперечається з ним з приводу шлюбних ідеалів і загальноприйнятих моделей стосунків, яка не шанує його ні краплі, але яка, між іншим, все одно закохує його в себе, щоб гра ставала ще цікавішою.
    «Доктор Серафікус» - це ще один філософський роман з інтелектуальної спадщини В. Домонтовича, розповідає про дивного, занудного, незрозумілого професора, занадто громіздкого, масивного, а водночас інфантильного, немов дитина, про його стосунки з нешироким навколишнім світом, про його думки щодо своєї винятковості, і, зрештою, про ту подобу кохання, яку він відчуває, про той різновид любові, який йому підвладний.
    Романи дуже об’ємні, багатошарові, вимагають чималих знань і підготовки до їх прочитання, а проте й наївному читачу вони можуть здатися цікавими власне сюжетно, яскравою обгорткою неймовірної добірки сенсів, які першочергово в них, як мені здається, закладав автор.
Купити - Дівчина з ведмедиком. Доктор Серафікус
Дівчина з ведмедиком. Доктор Серафікус

Звичайна ціна: 150 грн

Спеціальна ціна: 135 грн

Є в наявності
 

Рецензії Дівчина з ведмедиком. Доктор Серафікус

4.3/5
  • 5
  • 4
  • 3
  • 2
  • 1
  •  
    "Перший український феміністичний роман"!... Really? 88% користувачів вважають цей відгук корисним
    Віктор Петров-Домонтович останнім часом став у колі "просунутих" українських інтелектуалів постаттю напрочуд модною, я би навіть наважився сказати культовою. Говорять про нього багато і з пієтетом. Дослідженню прози Петрова-Домонтовича присвятили окремі монографії відомі літературознавиці Віра Агеєва (авторка передмови й до цього видання) та Мар'яна Гірняк. Навіть популярна співачка Христина Соловій назвала "Дівчину з ведмедиком" своїм улюбленим твором в українській літературі. Врешті-решт я не встояв під тиском авторитетів й узявся знайомитися із головними романами автора. Мушу зізнатися, що на мене вони не справили аж такого разючого враження, "Доктора Серафікуса" взагалі краще не коментуватиму. А от "Дівчина з ведмедиком", напевно, найцікавіший твір Петрова-Домонтовича, про неї таки варто сказати кілька слів.
    Власне, говорено про "Дівчину..." багато, але з тих коментарів, які доводилося бачити, складалося враження, що критики радше видають бажане за дійсне, знаходять у романі те, що актуально особисто для них з позиції сьогодення, а зовсім не те, про що йшлося авторові. По-перше, "Дівчину..." порівнюють з "Лолітою" Набокова, однак це суто формальна, поверхнева паралель, котра лише заважає розумінню сутності твору. Звісно, обидва романи зближує тема потягу старшого чоловіка до юної дівчини, але це й усе, що є в них схожого. Іполіт Миколайович - далеко не Гумберт, та й Зина - не Лоліта. У Домонтовича геть інші акценти, Іполіт не був навіть певен, чи його почуття до Зини можна назвати коханням. Про що ж у такому разі йдеться в романі? "Дівчину..." тепер часто-густо називають "Першим українським феміністичним романом", одначе я ризикну піти проти течії, бо, як на мене, в таких оцінках теж більше сьогоденної моди і наших гострих дискусій, аніж опертя на авторський текст. Я не добачаю в Зининому бунтарстві фемінізму й не думаю, що Петрову-Домонтовичу про щось таке йшлося. Трагедія Зини саме в тому, що їх бракує будь-якої сталої системи поглядів, бачення власного місця в суспільстві. Вона, по суті, ще дитина, підліток, до того ж їй випало жити в буремні пореволюційні часи. Натхненна революцією, вона дійсно відкидає старий патріархальний лад, але запропонувати натомість щось нове, спробувати побудувати сімейні стосунки на інакших засадах вона не може, бо у неї в голові немає цілісної картини. Тож феміністкою Зину назвати тяжко, мова може йти радше про типовий підлітковий бунт, на її місці досить легко уявити підлітка-хлопця, "блудного сина", який так само невдоволений становищем у родині, тікає з дому, але зазнає фіаско в широкому світі. Я, до речі, коли читав про сумний Зинин фінал, з гіркою іронією подумав, що є певні підстави назвати роман Домонтовича "антифеміністичним", бо як почитаєш про поневіряння героїні, то здається, що для жінки кращої й долі бути не може, аніж стара-добра патріархальна родина. Я так не вважаю, проте й визначення "Дівчини..." як феміністичного твору ставлю під сумнів.
  •  
    Два найвідоміші романи В. Домонтовича 100% користувачів вважають цей відгук корисним
    Два перших інтелектуальних романів в українській літературі під однією обкладинкою.
    «Дівчина з ведмедиком» - це філософсько-інтелектуальний роман, послідовність есе, розмірковувань, діалогів і дискусій на актуальні в той час і на сьогодні теми, які об’єднані сюжетною канвою, в основі яких лежать стосунки хіміка Іполита Миколайовича і шістнадцятилітньої «вітрогонної» Зини, яка грається з ним, ніби з улюбленими плюшевими ведмедиками, яка сперечається з ним з приводу шлюбних ідеалів і загальноприйнятих моделей стосунків, яка не шанує його ні краплі, але яка, між іншим, все одно закохує його в себе, щоб гра ставала ще цікавішою.
    «Доктор Серафікус» - це ще один філософський роман з інтелектуальної спадщини В. Домонтовича, розповідає про дивного, занудного, незрозумілого професора, занадто громіздкого, масивного, а водночас інфантильного, немов дитина, про його стосунки з нешироким навколишнім світом, про його думки щодо своєї винятковості, і, зрештою, про ту подобу кохання, яку він відчуває, про той різновид любові, який йому підвладний.
    Романи дуже об’ємні, багатошарові, вимагають чималих знань і підготовки до їх прочитання, а проте й наївному читачу вони можуть здатися цікавими власне сюжетно, яскравою обгорткою неймовірної добірки сенсів, які першочергово в них, як мені здається, закладав автор.
  •  
    Віктор Петров. Дівчина з ведмедиком. Комора, 2019 100% користувачів вважають цей відгук корисним
    Віктор Петров - один з маловідомих українських інтелектуалів, письменників, критиків і культорологів ХХ століття. Не зважаючи на те, що його називають засновником інтелектуального роману в українській культурі, як і Валер’яна Підмогильного, мало людей знають про нього і його роботи. Однієї з таких робіт є - Дівчина з ведмедиком.

    Фабула твору проста. Закінчивши університет, Іполіт Миколайович, головний герой, починає працювати на заводі, там знайомиться з Тєхмєнєвим, представником ВРНГ, який просить Іполіта стати репетитором його дочок - Зини та Лесі. Погодившись, головний герой готується до приватних лекцій і згодом знайомиться з дівчатами. Надалі стосунки між дівчатами й лектором розвиваються і змінюються.

    Під час прочитання твору почуття мінливі і суперечливі: читачу дається вибір: читати далі, щоб дізнатися як закінчиться розділ, або розмірковувати над персонажами і їх цитатами, адже їх немало і багато з них таки примушують задуматися. Крім того автору вдалося передати атмосферу Києва і Криму 1926-го року; від цих епізодів не можливо відірватися, слово за слово читача поглинає книга і він ніби переноситься в ті вулички, пляжі й парки.

    Головні дії відбуваються навколо трьох персонажів: Іполіта, Зини та Лесі, проте головний конфлікт - між лектором та молодшою сестрою, Зиною. Вони протиставляються, тобто Іполіт - прибічник традицій, а також спокійного, розміреного життя, натомість Зина - повна йому протилежність, вона йде проти традицій, установлених соціальних норм і правил.


    Зина - модерністка за Ніцше; вона запитує що таке мораль, правила і сенс життя. Вона вміє мислити, і робить це раціоналістично, попри те, що вона - ірраціоналістка. Глибоко проаналізувавши соціальні норми і традиції, вона намагається знайти щось нове, адже старе їй не подобається. Прикладом її аналізу можуть слугувати постійні суперечки з лектором. Тобто, вона на шляху до Übermensch(Надлюдини). Постійно ризикуючи, роблячи те, що ніхто не робив, вона шукає свій шлях. Вона запитує себе чи їй подобаються стосунки між чоловіком і жінкою, роль жінки в суспільстві і що таке “жіноче щастя”. Її сексуальні стосунки з Іполітом - приклад як вона ризикує. Чудово розуміючи, що це абсолютно неприйнятно і безпрецедентно для дівчини в такому суспільстві, вона ризикує, бо хоче дізнатися, спрага до знань змушує її діяти.

    Коханець Зини, Іполіт, - повна їй протилежність; він живе згідно з традиціями, раціоналістично і розмірено. У книзі розповідається про його минуле, його студентські роки, що промайнули за навчанням, вивченням правил, “абсолютних істин” фізики і хімії. Йому не дозволяли запитувати, а натомість давали “істину”. Як результат, його креативність була знищена, розчавлена. Та все ж, Іполіт хотів стати науковцем. Коли він закінчував університет, він запитав у професора що йому зробити, щоб стати науковцем. Другий відповів, що не потрібно навіть і пробувати, бо в Іполіта - не має нових ідей; він лише спроможний вивчити і переказати ідеї когось, але створити щось власне - неспроможний. Головний конфлікт персонажа - питання моралі. Так як Іполіт мав сексуальні стосунки з Зиною, він гадав, що мусить одружитися з нею. Не беручи до уваги слова дівчини - Зина була проти шлюбу, адже не розцінювала сексуальні стосунки як серйозний привід одруженню, Іполіт не може зрозуміти аморальність Зини, бо вона не відповідає соціальним нормам.
    Основне питання, яке автор намагався розглянути - питання моралі. Крім створення двох абсолютно протилежних персонажів, автор постійно надає інші історії, які як-не-як пов’язані з моральністю, а саме: історія чоловіка, що вбив власну дружину, щоб полегшити її страждання, бо не міг заробити достатньо грошей. У цьому моменті в творі задається зрозуміле питання: чи правильно зробив чоловік? Відповідь залишається за читачем. Також варте згадати про Макіавеллі - італійський філософ доби Відродження. Віктор Петров розмірковує над поняттями моралі філософа. Отже, одна з основних тем, що автор підняв у творі - моральність.

    Щодо недоліків та переваг твору, варто сказати кілька слів про використання слів, а саме їх написання. “Шкло”, “прикляд” та інші, не звичні для сучасного читача, проте не це заважає зануренню в книгу і дозволяє побачити як українська мова змінилась з часом.

    Отже, автор змушує читача до роздумів над низкою питань, одне з яких - питання моралі. Таке питання завжди залишається актуальне, не дивлячись коли ми живемо. Запропонувавши читачу два образи, два варіанти відповіді, автор ніби запитує “а що вибереш ти?”. Книга однозначно варта уваги читачів будь-якого віку. І час, проведений за нею, не буде витрачений дарма.
  •  
    Домонтович
    Автор, про которого я много слышала в последнее время. Классика украинской литературы, совсем не похожая на ту, которую мы изучали в школе. Это не могло не заинтересовать, и я решила познакомиться с романами автора. Действительно, это совсем не то, к чему мы привыкли, это разрушает все стереотипы и ломает рамки "укрлита". Здесь нет борьбы за волю, патриотизма и тяжкой доли украинцев. Здесь в вершине угла человек, его внутренний мир и переживания (ну и любовь конечно). Шальные двадцатые, стык эпох, гуманизация индустриализация и технический прогресс. Кто-то видит в изменениях новые возможности, ощущает себя свободным и "человеком нового времени". Кто-то не может смириться с изменением привычного уклада, не видит своего места в новом мире, ощущает потерянность и безысходность. Много рефлексии и рассуждений о человеке и человеческих качествах - то, что так чётко просматривается среди тенденций мировой литературы начала двадцатого века. В чем же подвох? Чисто субъективно: данная тематика, как и данный период в литературе одни из моих самых нелюбимых. Мне никогда не нравилось подобное, просто потому что я засыпаю от всех этих интеллектуальных философских текстов, пролистываю через абзац, и не бросаю только потому, что не умею бросать книги недочитанными. Так что, любителям подобного мне кажется должно понравиться. Что понравилось мне - это язык написания, очень красочный и "вкусный"
  •  
    Нічого особливого, як на теперішній час. Революційно, як для 20-х років
    Найперша задача, спробувати написати відгук на сам твір Петрова, а не роздуми про нього самого))
    Бо фігура Петрова, багатьох манить своєю загадковістю.

    Друга задача, вирішити сподобався роман чи ні. І цього зробити ніяк не можу.
    Написано гарно й майстерно. А от сюжетом роман не зачепив.
    Розумію, що для 20-тих років, це достатньо революційна книжка. Не в плані військових революцій, а поглядів на шлюб, стосунки, секс.
    Особисто мені, не дуже цікаво було слідкувати за розвитком стосунків сіренького хіміка-вчителя-інтелектуала Іполита Миколайовича та його емоційної, грайливої 17-річної учениці Зини.
    У нього закипав мозок від філософських роздумів. У неї грали емоції й бунт проти всього.

    Але, серед усіх цих філософсько-любовних емоцій, можна насолодитися описами культурного й гастрономічного життя у Києві. І цього хочеться більше.

    Загалом, Віктор Петров (Домонтович) таки зацікавив і продовжувати знайомитися з його творами, буду точно. Тим більше, що Доктор Серафікус ще не прочитаний.
  •  
    ВІКТОР ДОМОНТОВИЧ
    Віктор Домонтович - це український письменник, який, як вважається, разом із Валеріаном Підмогильним започаткував жанр українського інтелектуального роману. Конкретно це видання містить в собі дві відомі історії із доробку письменника, а саме "Дівчина з ведмедиком" та "Доктор Серафікус". Мені дуже хотілося розглянути саме перший вищезгаданий твір, адже він доволі цікавий та непростий. Як тільки цей роман не називали - й першим феміністичним романом в Україні, й порівнювали з "Лолітою" Набокова, але можна сміливо сказати одне - це яскравий приклад модерністського неокласичного роману.
    Головний герой історії - це не надто молодий чоловік на ім'я Іполіт Миколайович, якому пропонують приходити до родини Тихменєвих, аби проводити приватні лекції для двох сестер - Зини та Лесі. І якщо Леся є сумлінною ученицею, тихою та скромною дівчинкою, то Зина справжнє чортенятко, яка приковує до себе увагу свого учителя...
    Звичайно, це дуже неоднозначна історія, адже вона написана на таку непросту тему.
  •  
    Дизайн обкладинки і незнайоме мені (каюсь) прізвище автора мене зацікавили
    «Дівчина з ведмедиком» та «Доктор Серафікус» романи Віктора Петрова-Домонтовича, написані у 1928-29 роках
    Дизайн обкладинки і незнайоме мені (каюсь) прізвище автора мене зацікавили. Залишу загадкову особистість автора дослідникам його біографії та творчості. Висловлюся щодо вражень про два романи під однією обкладинкою.
    Читається довго. Усього 280 сторінок разом із довгим переднім словом Віри Агеєвої, зміст якого доступний тільки літературознавцям та історикам, а мені, простій смертній читачці може варто було б прочитати його ще раз, після романів. Але щось не хочеться.
    Романи написані майже 100 років тому, а мова тексту така смачна, не доберу влучнішого епітету. Тут усі мовні «штучки», які нещодавно повернули в українську граматику, адже укладачі намагалися зберегти, де це можливо, стиль автора. Розгорніть книгу будь-де і натрапите на: каварня, міт, матеріяли, заприязнив, хемічна лябораторія, клясичні строфи, розглядав зустрінену незнайомку, потрібні йому тільки для естетичної завершености його аристократичних захоплень. Текстовий редактор ці слова підкреслює, бо не знаходить їх у своєму вбудованому словнику.
    До сюжету.
    «Дівчина з ведмедиком» про закоханість учителя в свою зовсім юну ученицю. І це на фоні післяреволюційного життя української столиці, тотальної бідності молодого хеміка, руйнування патріархальних традицій сім’ї, фемінізму (хоч в тексті нема цього слова, але є його ознаки). Адже дівчинка Зина хоче самостійно приймати рішення щодо себе і свого майбутнього. Хоче сама обирати коли і з ким. І не хоче йти заміж, коли порядний учитель пропонує їй шлюб. Куди її це приводить? У Берлін. Чим вона там займається? Ага.
    «Доктор Серафікус». Спочатку я не вхопила значення оцього слова «серафічний». А воно похідне від «Серафим». Серафічний – отже янгольський. Серафим не має статі, має до шістнадцяти ликів, сам є безтілесним вогняним створінням… Так і головний герой, ім’я якого отак відразу я не відтворю, а прізвище – Комаха. Він учений, дослідник мітів, занурений у науку, глибоко занурений, на скільки це можна собі уявити. Не помічає нікого і нічого довкола себе, аж натикається на будинки йдучи вулицею. Комаха потамував у собі звичне людське бажання спілкуватися з іншими людьми, закохуватися. Це схоже на сучасне поняття асексуальності, мабуть. Головний герой вважає секс ницим, ганебним, недостойним високоосвічених та культурних людей. Отаке. І зацікавлюється ним жінка Вер, розкута в усіх сенсах, хоч займається вона перекладами, а не тим, чим закінчує Зина з попереднього роману. Зацікавлюється, поки Комаха був байдужим. Виводить його до театру, «завтра ввечорі можете завітати до мене». Але закінчується ця історія банальним стражданням горе-Комахи: «Я не існую. Існуєш ти. Я існую тобою. У мене два бажання: одне – зникнути в тобі, і друге – віддати тобі всього себе.» «Ти – недосяжна, Вер. Я майже щодня бачу тебе у сні, але я ніколи не зустрічаюся з тобою. Ти була, і ти пішла, і я, у стурбованому бажанні й сподіванні зустрітися з тобою, іду, біжу, шукаю, розпитую, турбуюсь, кидаюсь із одного місця в інше, - і ніколи з тобою не зустрічаюсь.»
 
Характеристики Дівчина з ведмедиком. Доктор Серафікус
Автор
Віктор Домонтович
Видавництво
Комора
Мова
Українська
Рік видання
2019
Укладач
Віра Агеєва
Кількість сторінок
288
Ілюстрації
Немає ілюстрацій
Формат
150х215 мм
Палітурка
Тверда
Папір
Офсетний
Тираж
2000
ISBN
978-617-7286-42-3
Тип
Паперова
Література країн світу
Українська література
Література за періодами
Література XX ст.