Сйон майстерно описує атмосферу, в котру занурюєшся з перших сторінок. Ця книга тягуча для роздумів у зимові вечори, коли на вулиці хурделиця. Вона про характер, волю, надію та бажання. Невелика за обсягом захоплююча історія закінчення якої залишає після смак прочитаного. До кінця не розумієш, де реальність, а де вигадка. Чи можливо це відбувається насправді? Оформлення та якість книги на вищому рівні, а розгортки неймовірні. Розумію, що для виконання цієї задумки прийшлося плідно попрацювати видавцям. Рекомендую читати для атмосфери в холодні вечори

Ісландія. XIX сторіччя. Безмежні снігові простори. Що ще потрібно для читання одного зимового вечора, коли за вікном сніг без відпочинку припорошує землю? На перший погляд оповідь розпочинається як звичайний роман: людина полює на песця. Але тут є одна деталь, мисливець і його жертва - єдиносутні. Це правило часто забувають, але не Сйон. Також не менш помітним є використання ісландського фольклору, на якому і базується весь сюжет. Варто зазначити, що автор вміло використовує традиції і поєднує їх із сучасними проблемами. А от мова, з якою розповідається ця невелика розповідь-легенда, розповідь-притча це щось. Неймовірні казкові описи природи, яка виступає ще одним головним героєм, і відчувається на кожному кроці. Тут не знайдеться якихось надмірних емоцій, метафор. Тут лише чіткі, детальні описи, які і створюють цю картинку справжньої реальності. Адже ісландське прислів'я, яке використовує автор у своєму творінні, говорить: "Кожну сагу треба оповідати так, як вона сталася" . Може здатися, що роман дуже холодний і стриманий, але коли дочитуєш до кінця розумієш, що за цим усім криється дещо більше. Автор дає нам самим зробити висновок. І мій звучить так: кожен із нас, людина, тварина, чи навіть та ж природа, є дитям Землі, не важливо, які вчинки ми робимо, чим ми живемо, ми всі діти Сонця.

Цю книжечку я спеціально тримала на полиці, щоб дочекатися снігу. Багато снігу. А ще краще завірюху... Коли за вікном править стихія, а ти сидиш собі на теплій кухні, п'єш улюблений гарячий напій і читаєш книгу. Я сподівалася прочитати щось про сучасну Ісландію, а потрапила у XIX століття, десь на краю обжитих земель, що вкриті кучугурами снігу... І ось тут ми вперше зустрічаємося з мисливцем, який уже кілька діб полює на блакитного песця. Сам на сам зі звіром і суворою стихією. Уявили? Це вже пізніше читач дізнається хто він і обере на чию сторону стане... Людина і тварина. Людина і "дефектна" людина. Хто з них по-справжньому є "дитям землі", хто заслуговує на своє місце під сонцем, а хто ні??? Автор не дає відповіді на ці запитання, а просто поступово розкриває всі карти перед читачем і підводить до підсумку, який кожен повинен зробити самостійно. Роман невеличкий за об'ємом, але кожне слово, кожна описана деталь - важливі, читати по діагоналі не вийде. Оформлення книги просто шикарне! Деякі сторінки вкриті переметами снігу, що чудово передають атмосферу тексту, а білосніжний глянцевий папір виблискує на світлі. Рекомендую читати засніженими зимовими вечорами.