Нереально рада, що знайшла її! Читала на одному подиху!

Дім для Дому... Дивна назва - скажете ви. Дом - це прізвисько королівського пуделя, який мав стати мисливським собакою. Але він виявився неспроможним сполохати качок, то Господар відвозить його до своєї доньки та її родичів у місто Львів. Тут дім, новий дім для собаки, нові люди, нова родина з шести осіб, що ділять стару двокімнатну квартиру. Оповідь у романі ведеться від особи собаки, який характеризує людей за запахами, а за чим же ще? Львів перед нами постає у часи розпаду радянського союзу, перебудови та початку нульових. Тут вам і банди, і рекет, безгрошів'я та відсутність роботи, кіоски з жувальними гумками та колою, але з іншого боку - українізація у школі, зміна підручників з історії та свобода для думок. У часи перебудови відбуваються звісно конфлікти у магазинах на рахунок мови, постають питання приналежності людини до нації та її самоідентифікація, бо через постійні переселення та загальну мову спілкування братніх республік людина забувала звідки вона родом, а тільки документ підтверджував у двох українців батьків, доньку росіянку. Дивно переплетені спогади головних героїв-людей та старого мудрого собаки, який все надіявся, що Господар вернеться за ним. Після прочитання було сумно, але цей сум не був гіркий, а більше ностальгічний, наче я поринула у своє дитинство, якраз яке припадало на час, що описувався у книжці. Авторка об'єднала Львів та Донецьк (місто, у яке потрапила одна з героїнь) в одне ціле, наче ніколи і не було тих протиріч, видуманих політиками. На сторінках книжки та у думках людей Львів, Донецьк і Харків то було за радянських часів "наше", "у нас", тобто в Україні. Багато чого можна ще написати, але я би хотіла, щоб кожний прочитав цю книгу та зробив свій висновок, знайшов свої спогади, бо вона того варта. Сумно було мені ще через те, що авторка, Вікторія Амеліна, яка написала зокрема цей твір, більше не напише. Її життя обірвалося у лікарні після важкого поранення, через обстріл Краматорська російськими військами. Вікторія знаходилась у кафе разом із делегацією із Колумбії. Вікторії Амеліній було 37 років, вона - авторка двох романів та дитячої книги, лауреатка премії Джозефа Конрада, яку вручають молодим українським письменникам.

В тій квартирі є все: від розбитих надій до старого сервізного набору й кришталевої люстри; від таємниць до відвертих дурниць. Чи точно дурниць?! В цій квартирі є все те, що роками було у тисячах інших: голод, війна, сутички, розпад, Чорнобиль, становлення, рекет, Скнилів, революція, революція і...могла б дописати авторка й далі, якби не війна, котра її дім забрала, її забрала. В тій квартирі звучать істини, лиш біда, що для кожного різні вони. Дарма, що кажуть, горювати треба разом, тільки ж кожен проживає своє горе все рівно окремо. Так виходить абсурдно. Як маленький тихий солдат шукаєш виходу, та тільки таких солдатів навколо - мільйони, а вихід для всіх - один. Спробуйте при нагоді відкрити для себе дім - "Дім для Дома". Тільки знайте, це не про розвагу. Це - про пошуки, можливо, знайдете відповідь.