В городе людям не хватает энергии для жизни, и приходится буквально ежедневно заряжаться от сети. Власть внимательно следит за горожанами: награждает энергопакетами и карает их отсутствием, а энергополиция пересекает все теневые сделки с энергией. Начинается все как антиутопия, главную героиню обстоятельства вынуждают идти против системы и бороться за лучшую жизнь. Но уже во второй части повествование резко меняется в сторону мифологии с этнической атмосферой. А потом в третьей - снова возвращается к техно, Заводу и энергии. Фишка книги - это ритм, который играет важную роль во всем, что касается жизненной энергии. Ритм отбивают на барабанах, стучат и танцуют, и в этом кроется метафорический смысл о воле к жизни. Повествование ведётся от первого лица в настоящем времени: "я иду, я вижу, я думаю". Это добавляет динамики и задаёт темп сюжету. Но с другой стороны, в этом и минус книги. Слишком много всего происходит, действие за действием, и остаётся мало времени на мысли и эмоции. Характер героини, её чувства, а главное - мотивация всех её поступков для меня абсолютно не раскрыта. Она просто вдруг в какой-то момент идёт и делает то или иное, даже когда влюбляется об этом говорится сухо и вскользь. В целом книга мне понравилась, читать её было легко и приятно. Но она не из тех, которые хочется добавить в любимые и перечитывать.

Читаючи цю книгу, не могла відкараскатись від думки, що вона запізнилась до мене років на 10. Безсумнівно в далекому 2006 році вона була хітом. Але сьогодні мене не залишала думка, що все це я вже десь бачила і читала. Наче розігріта в мікрохвильовці страва – ніби й смачно, але вже не те. Отже, книжка розповідає нам про далеке майбутнє, де людство повністю перейшло в споживацький режим, живе в бетонних безликих містах і не може вижити без підзарядки. Останнє буквально. Кожного дня люди мають підзаряджатися в “в енергетичну годину” інакше не дотягнуть до наступної підзарядки. А ще люди мріють про “Завод” місце, де енергії стільки, що не потрібно постійно підзаряджатися. Головна героїня Лана теж живе в цьому місті і через ряд власних, не надто обдуманих вчинків, дівчина раптом відкриває, що деякі люди можуть жити без підзарядки, а за межами міста теж вирує життя. В принципі непогана книжка, яка дуже-дуже швидко проковтується, але що цікаво, як тільки книжку відкладаєш до неї вже не хочеться повертатись. Ну і, як на мій смак, автори свого часу надто захопились “Матрицею”.

Один із найсуперечливіших романів Дяченків. Я прочитала все, що будь-коли виходило в цих авторів, але саме "Дика енергія" разом із "Темним світом", на мою думку, є... Не казатиму "невдалими", але, безперечно, найсумнівнішими з їхніх проектів. Ні, загальна канва сюжету в "Дикій енергії" доволі цікава й навіть цілком "дяченківська". Є місто, мешканці якого підтримують власну життєдіяльність, "підзаряджаючись", в прямому сенсі слова, за допомогою дротів. Є одна з мільйонів таких от "синтетиків" Лана, яка працює пікселем і отримує за це щоденну дозу бажаної енергії. Є легендарні "дикі" - просто-таки міфічні персонажі, які можуть існувати, не підмикаючись на підзарядку. Є Завод - місце, те саме місце, де виробляється енергія і де її, відповідно, вистачає всім. І є Хазяїн Заводу - типовий "дяченківський" харизматично-похмуро-небезпечний відлюдник. Отже, здавалося б, всі складові для вдалого роману на місці. Але вийшла чомусь книга хоча й доволі цікава, але прохідна, на один вечір. Втім, якщо ви не прагнете аж надмірних філософських глибин і запаморочливого катарсису, а просто хочете поринути в добре прописаний фентезійний світ антиутопії по-дяченківськи - це ідеальний варіант.