Книжка неплохая, единственный минус - герои белки ведут себя как люди. На все 100 процентов. А хотелось бы именно белок... Книга почти квадратная, мне такой формат не очень нравится. Не сильно толстая, 95 страниц. Зато страницы белые-белые, почти глянцевые. Картинок много, но но мне они тоже не все понравились. Можно было б и более профессиональные, а не подражающие детям. Сама история. Семья карпатских белок, родители и дети. Есть маленькие и большие, есть подростки. Все как у людей. Так вот. Кучерявчик, еще не подросток, мечтает найти белку-летягу. Это его мечта. Ну любит он все не так, как у всех. Да и сам он не как все-- кучерявый. С ним решила пойти младшая сестра Манюня, не умеющая разговаривать, зато храпящая и смеющаяся как паровоз. А путь героев лежит через зону людей. Ну понимаете: где людям хорошо, там животным плохо. Особенно тем, что в клетках. Конечно, в финале всех спасут и все будет хорошо. И белку-летягу найдут, правда, она не особо то уже и летает - привыкла ко всему готовому. Но это правда жизни. Ну хоть лес от вырубки спасут и то уже хорошо.

Беручи в руки ошатно оформлену книгу дуже поважного видавництва з Чернівців, моя доня і я очікували прочитати надзвичайно цікаву казкову повість про лісових мешканців. Читали ми перед сном, є в нас такий ритуал. Доньці 9 років, вона надзвичайно багато читає сама. Так от. До третього розділу ми дочитали без проблем. Часом донька просила перечитувати речення, бо вони настільки складно написані, що навіть дорослому інколи складно вловити суть прочитаного. У четвертому розділі без будь яких пояснень, вступних речень, з'явився Дідо-Білка. Для дитини було важко зрозуміти, як саме він міг опинитися у родині білок. Зрозуміло, що Ірена Карпа недопрацювала з сюжетом. Ну а після четвертого розділу донька навідріз відмовилась слухати продовження, мотивуючи, що вона занудна і незрозуміла для дітей. Я ж вирішила дізнатись, чим закінчиться книга про "велику мрію Кучерявчика", і дочитала її. Тепер я розумію, чому моя дитина не захотіла знати продовження. Заскладно, як для дитячого сприйняття написаний текст. З купою незрозумілих слів, як приклад:корпоративний принцип нейтралітету, слава Павлову, персонаж Хопкінса та багато інших. Карпа використовує аж занадто багато лайливих слів: дурак, рагуль, придурок, сволота, ідіот, дупа. У нашій сім'ї не прийнято вживати такі слова. І мені б було неприємно, щоб саме з цієї книги дитина почерпнула нові слова у свій лексикон. Великий привіт усім, хто читатиме мій відгук, думаю ви зробите свій правильний вибір читати цю книгу чи знайти щось більш варте уваги.

Ірена Карпа "День усіх білок" Ой, як довго ми читали цю книгу... Моїй дитині вона категорично не сподобалося. Щоб ви розуміли, ми читали з червня по жовтень. Бували дні, коли далі одного речення ми не рухалися. Інколи могли подолати 2-3 абзаца, раз аж 2 сторінки. Останні 10 сторінок я дочитувала сама. Це перша книга видавництва "Чорні вівці", яку забракував син. Моя ж оцінка не така погана :-) Спочатку дещо незвично було сприймати суржик і молодіжний сленг, та, зрештою, звиклося. От тема, піднята в книзі, дуже актуальна. І її висвітлення, шляхи подолання тощо показані гарно і незвично. Позитивні герої милі і добрі, негативні мають шанс на виправлення, геть-геть погані несуть покарання. Все так, як і повинно бути в житті. Що було тут не моїм. Ілюстрації. От вони мені не пішли. А син роздивлявся із задоволенням. Щось ми ніяк з ним у цій книзі не можемо попасти в одне русло) Тож загалом моя оцінка не надто висока. Але таки колись сяду і перечитаю цю дитячу недитячу книгу ще раз, не відволікаючись від початку до кінця. І цілком допускаю, що мої враження будуть геть інакшими.