Мені книга дуже сподобалась, шкодую, що раніше не прочитав.. кожен знайде для себе свій зміст у книзі, але Макс Кідрук заклав у книгу набагато більше сенсу, ніж можна побачити на поверхні. У книзі немає зайвих глав, усі вони хитро сплетені і мають свою вирішальну роль не лише у наслідках, але і в діях героїв. Такий собі ефект метелика.

Зовсім не зайшла книжка. Наявність росіянина як одного з головних героїв та ще й очевидно позитивного персонажа , просто вибішує, бо це шукання хороших рускіх і з серії «не все так однозначно». Багато зайвих і непотрібних описів. Нелогічні дії персонажів. Всі головні герої відштовхують своїми негативними рисами і співчувати їм ніяк не хочеться.

Ця книга — перше знайомство з творчістю автора. Не сказати, що розчарована, але чекала трішечки іншого. Це роман-катастрофа. Не тому, що книга жахлива, а тому, що історія про виживання в засніжених гірських хребтах після падіння літака. З цього й починаються страждання та боротьба героїв. Хоча знову ні — труднощі в них почалися раніше. Українка Анна Янголь, росіянин Єгор Парамонов, німець Олівер Моргенштерн, американець Лоуренс Грейс, ізраїльтянка Гелен Горовіц, іранська дівчинка Лейла та кардинал Дюк Апшоу — всіх цих людей об’єднав рейс 341 та гори Гашербрум VI. Вони єдині вижили. Здавалося, що найстрашніше вже позаду, але це тільки початок. Навкруги тільки сніг, холод, розріджене повітря та скелі. Нема води, їжі, теплого одягу та прихистку від морозу — починається боротьба не тільки з навколишніми обставинами, а й з внутрішніми демонами. На що підеш заради порятунку свого життя? Чи зможеш зберегти людяність? А може це покарання від Бога? Та чи є Бог взагалі? Всі ці питання постануть перед героями. Але їх моральна дилема не в тому. Як мені здається, вони забули головне — Бог є любов, карає не він, а ми самі себе, бо кожна дія має наслідки. В книзі багато інтерлюдій. Деякі інтерлюдії доречні — розкривають персонажів, змальовують картину в цілому, але це постійно відволікало від головного сюжету. Мені не дуже сподобалось. Наприклад, я так і не зрозуміла, навіщо було розповідати історію Брендона Бартона, який опосередковано пов’язаний з Лоуренсом Грейсом. Який можу зробити висновок: книга або сподобається читачу, або ні — в жодному разі ніхто не залишиться байдужим. Мені більше сподобалось чим ні, але повертатись до цієї історії не буду. Після читання залишився гіркий післясмак безнадії.