Книга Дари волхвів. Останній листок. Вибране

Мільйонери і бандити, пралі і клерки, спекулянти і ковбої – мабуть, в жодного іншого автора немає настільки різноманітних героїв, як у американського письменника О. Генрі. Для його творчості характерна одна важлива деталь: про кого б не писав О. Генрі, до своїх героїв він ставиться зі співчуттям та розумінням. Цього автора справедливо називають майстром короткої прози: його оповідання цікаві, насичені і динамічні, вони тримають інтерес читача з перших речень і до самого кінця. До речі, саме кінцівки творів О. Генрі – це те, за що більшість читачів у всьому світі так їх люблять – вони неочікувані, іноді сумні, але частіше щасливі.

Взяти хоча б оповідання, яке дало назву даній збірці творів письменника від видавництва «Знання». «Дари волхвів» - це історія молодого подружжя, кожне з якого таємно мріє придбати особливий подарунок для своєї другої половини на Різдво, але грошей у них для цього немає. Аби здійснити задумане, дівчина і хлопець вирішують пожертвувати значущими для них речами. Окрім цього твору, до збірки увійшли також «Дороги, які ми вибираємо», «Останній листок» та багато інших оповідок, які читають на різних континентах ось уже майже півтора століття.

Несмотря на то, что я не могу причислить себя к настоящим любителям рассказов, есть несколько писателей, у которых я люблю время от времени читать именно короткие истории. Одним из таких литераторов является безумно талантливый американский писатель, который писал под псевдонимом О Генри. Он, если можно так выразиться, специализировался именно на написании рассказов, но рассказов отнюдь не простых, ведь его творчество не зря стало практически хрестоматийным. Визитная карточка этого невероятного американского автора – это неожиданные финалы произведений, которые заставляют совершенно по-новому посмотреть на то, что читатель прочитал до этого. Читая рассказы О Генри, понимаешь, какой всесторонне развитой и интересной личностью был их автор. В этом томике поместились самые любопытные и интересные рассказы О Генри, поэтому рекомендовать данное издание можно как любителям американской литературы, так и поклонником коротких литературных форм. Так что с огромным удовольствием рекомендую эту книгу всем!

Про О. Генрі я можу говорити вічно. Не знаю, в який момент я полюбила його новели, але для мене він просто неперевершений майстер такого "крихітного" , але такого глибокого жанру як новела.
О. Генрі працює практично в різних сферах та жанрових підвидах :є і детективні історії, і гумористичні, і щирі про справжню любов. І такий перелік можна вести нескінченно довго.
І "Останній листок " і "Дари волхвів" - зараз програмові твори. І це прекрасно. Саме з школи потрібно дітей знайомити з такими творами, вчити бути хоч крапельку схожими на персонажів новел письменника.
Остання надія на порятунок - малюнок плюща. Як насправді все просто виявляється. Все в нас самих:варто лише захотіти. Навіть жити - потрібно хотіти. Жертва Бермана- недаремна і безцінна.
...Найщиріший подарунок - це подарунок від щирого серця. Не варто думати про гроші, адже справжнього за них не купиш. Історія кохання Джима і Делли займає кілька сторінок, а слід залишає глибокий і змушує задуматись про вічне.
Незвичайні метафори, цікаві повороти, непередбачуваний фінал - це все про чудового О. Генрі. Це та класика, яка ніколи не старіє і не забувається. Вона прекрасна.

Я й досі пам'ятаю ті моменти, коли дочитуєш оповідання О'Генрі - і такий: вау!, нічого собі!, хто б міг подумати!, це дотепно! І водночас стільки суму в цьому гуморі. Скільки сили в кожному слові, хоч немає жодних підсилювальних "красивостей". Просто оповідь, просто життя, просто ситуації, які ніби спеціально не вигадаєш. "Останній листок" така тендітна, пастельна, красива і сумна історія, після якої хочеться жити. Вона надихає і додає енергії, не знаю, щось таке вона робить з душею і серцем, що тільки дивуєшся, як автору таке вдалося. "Дари волхвів" ніби анекдот, але ж скільки життєвої правди, гіркоти, ніжності і любові в цій історії! "Вождь червоношкірих" завжди змушував мене реготати. Реакції злодіїв на бешкетного хлопця неймовірно кумедні. Але нещодавно мені довелося спостерігати, як читали цей твір школярі, то чомусь їм не смішно. Напевне, твір видається їм надто дитячим і награним, хоча мені здається, що у О'Генрі такий універсальний гумор, який зрозумілий для людей будь-якого віку і будь-якої епохи.