Відомий український літературознавець Іван Дзюба написав книгу про творчість українського письменника Сергія Жадана. Сам факт видання цієї книги для мене трохи незрозумілий. Що це? Спроба осягнути для себе самого, за словами автора, "унікальний феномен недавнього луганського "чувака"? Чи заздрість, що "українські видавництва змагаються за право першими видрукувати кожну нову книжку Сергія Жадана"? Чи може спроба урвати собі слави від епатажного письменника. Адже сучасній молоді ім'я Сергія Жадана набагато відоміше, аніж Івана Дзюби. Автор аналізує прозу і поезію Жадана. І відверто кажучи книга мені не сподобалася. Дзюба досить прискіпливо і скептично відноситься до всієї творчості Жадана. Тут все таки дається взнаки різниця між поколіннями. Мало позитиву, багато негативу. Якщо про поезію автор відзивається хоч трохи позитивно. Каже, що в поезії більше любові, ніжності, ніж ненависті та зла. То проза вся безпощадно розкритикована. За словами автора, вона вся просякнута життєвим, низьким, локальним, з схильністю до бухла, ненормативної лексики, відкритих сексуальних пригод, незрозумілих і дивних персонажів. Як сказав автор: "Майже всіма ушанований і далеко не всіма читаний. Багатьма чутий - але не всіма почутий". Здається мені, що Іван Дзюба так до кінця і не почув Сергія Жадана. Єдине що класне у цьому виданні, то це обкладинка.