Читець у ранковому експресі
Паперова книга | Код товару 736536
Yakaboo 4.2/5
Автор
Жан-Поль Дід'єлоран
Видавництво
Vivat
Мова
Українська
Рік видання
2017
Перекладач
Андрій Білас
Кількість сторінок
208
Ілюстрації
Немає ілюстрацій
Формат
135х205 мм

Усе про книжку Читець у ранковому експресі

  • Премія Мішеля Турньє
  • Премія на фестивалі дебютного роману в Шамбері
  • Автор - двічі лауреат премії Хемінгуея

Життя непримітного працівника книгобійні (заводу з утилізації книжок), чиє ім’я недоброзичливці перекручували на Блазень-Потвора, замкнулося в коло «дім — робота —дім», тож порятунком від одноманітної буденності стало читання вголос у ранковому експресі дорогою на роботу. Він сідав на початку вагона та читав сторінки з книжок, урятовані з черева книгодробарки. Це тривало б вічно, якби він не знайшов флешку зі щоденником молодої жінки на ім’я Жулі… Тепер його життя зміниться безповоротно!

Характеристики
Автор
Жан-Поль Дід'єлоран
Видавництво
Vivat
Мова
Українська
Рік видання
2017
Перекладач
Андрій Білас
Кількість сторінок
208
Ілюстрації
Немає ілюстрацій
Формат
135х205 мм
Рецензії
  •  
    Інтригуючий Гілен Віньоль 100% користувачів вважають цей відгук корисним
    Напевне, книга Ж.-П. Дід'єлорана - одна з тих, про які можна з впевненістю сказати, що вона дивна. Сюжет доволі неординарний і насичений несподіванками.
    Проте, не дивлячись на екзотичність книги, варто зазначити, що передусім вона - про самотність. Самотність у всіх її проявах.
    Гілену Віньолю 36 років. В своїй квартирі він живе один. Має золоту рибку. Герой працює на заводі з переробки макулатури і кожного ранку по дорозі на роботу, сідаючи на одне й те саме місце вагону експресу, читає вголос врятовані сторінки з книжок, які знищуються на тому ж заводі. Він гадає, що такими діями якоюсь мірою звільняє їх від ганебної для книги участі. Сам того не підозрюючи, Гілен скрашує сіру буденність своїх слухачів, які деколи навіть навмисно і з нетерпінням підсідають поближче до нього. Та одного разу доля підкидає йому флешку із записами неймовірно цікавої дівчини і з тих пір життя здається герою набагато цікавішим. Хоча Віньоль неабиякий дивак, він для мене є найприємнішим персонажем. Борець, який знаходить сили йти далі, виконувати своє призначення, хоча йому надзвичайно набридла ця монотонність.
    Також у книзі є й інші цікаві персонажі. Проте життя їх, як і самого Гілена, не надто відзначається своєю яскравістю. Та вони ламають свої стереотипи, змушуючи себе змінити хоч щось в житті на краще.
    В цілому роман Дід'єлорана мене неабияк вразив. Своєю незвичністю, яскравими персонажами, психологізмом та в деякій мірі абсурдним сюжетом.
    Книга варта уваги, адже підштовхує читача до думки, що у житті кожного можливі злети і падіння, кожен може опинитися не в тому становищі, про яке колись мріяв і кожен вартий зміни. Зміни власого життя на краще. Автор ніби ненав'язливо змушує читача взяти пензлик і розфарбувати все яскравими кольорами.
  •  
    Замальовки з життя інтовертів 100% користувачів вважають цей відгук корисним
    Абсолютно дивовижна і незвичайна книга з дуже цікавими, нестандартними героями. Дідьєлоран зміг в досить маленьку книгу (всього 207 сторінок) втиснути цілий світ, та ще й не один, а як мінімум 3.
    Гілен Віньйол самотній і не зовсім впевнений в собі чоловік, що обожнює читати уривки книг в вагоні експресу коли їде на роботу, а на роботі офіційно займається знищенням книг, а неофіційно спробами їх порятунку. І хоч Гілен не любить свою роботу і навіть боїться паперопереробної машини Ненажери він краще робитиме цю роботу сам, ніж дозволить знищувати книги тому, хто дійсно це любить і хто отримає від цього задоволення.
    В Гійома є не менш самотній друг Джузеппе, ноги якого одного дня зжерла Ненажера і тепер він шукає їх в книгах, що мають частинки його плоті. Можливо це просто те, що не дало Джузеппе здатися і подарувало хоч якийсь стимул жити.
    Ну і прекрасна "Мадам - піпі" - чудернацька молода дівчина Жулі, флешку з записами якої одного дня знайшов Гілен. Її образ (зрештою як і більшість персонажів даної книги) - це виклик сірим будням. Доказ того, що не професія робить людину, а людина професію.
    Ця книга про дуже дивних, можливо навіть занадто дивних людей. Але ж всі ми не без дивностей. Вона про інтровертів, що живуть у власному світі і рідко коли здаються. Та ще й не тільки не здаються, а і розмальовують яскавішими кольорами життя інших людей. Може насправді ми так звикли страждати, що не помічаємо радощі? і якщо перерахувати всю плитку - можливо саме в цьому році її кількість утворить число гарне для початку нового життя?
Купити - Читець у ранковому експресі
Читець у ранковому експресі

Звичайна ціна: 101 грн

Спеціальна ціна: 60 грн

Є в наявності
 

Рецензії Читець у ранковому експресі

4.2/5
  • 5
  • 4
  • 3
  • 2
  • 1
  •  
    Інтригуючий Гілен Віньоль 100% користувачів вважають цей відгук корисним
    Напевне, книга Ж.-П. Дід'єлорана - одна з тих, про які можна з впевненістю сказати, що вона дивна. Сюжет доволі неординарний і насичений несподіванками.
    Проте, не дивлячись на екзотичність книги, варто зазначити, що передусім вона - про самотність. Самотність у всіх її проявах.
    Гілену Віньолю 36 років. В своїй квартирі він живе один. Має золоту рибку. Герой працює на заводі з переробки макулатури і кожного ранку по дорозі на роботу, сідаючи на одне й те саме місце вагону експресу, читає вголос врятовані сторінки з книжок, які знищуються на тому ж заводі. Він гадає, що такими діями якоюсь мірою звільняє їх від ганебної для книги участі. Сам того не підозрюючи, Гілен скрашує сіру буденність своїх слухачів, які деколи навіть навмисно і з нетерпінням підсідають поближче до нього. Та одного разу доля підкидає йому флешку із записами неймовірно цікавої дівчини і з тих пір життя здається герою набагато цікавішим. Хоча Віньоль неабиякий дивак, він для мене є найприємнішим персонажем. Борець, який знаходить сили йти далі, виконувати своє призначення, хоча йому надзвичайно набридла ця монотонність.
    Також у книзі є й інші цікаві персонажі. Проте життя їх, як і самого Гілена, не надто відзначається своєю яскравістю. Та вони ламають свої стереотипи, змушуючи себе змінити хоч щось в житті на краще.
    В цілому роман Дід'єлорана мене неабияк вразив. Своєю незвичністю, яскравими персонажами, психологізмом та в деякій мірі абсурдним сюжетом.
    Книга варта уваги, адже підштовхує читача до думки, що у житті кожного можливі злети і падіння, кожен може опинитися не в тому становищі, про яке колись мріяв і кожен вартий зміни. Зміни власого життя на краще. Автор ніби ненав'язливо змушує читача взяти пензлик і розфарбувати все яскравими кольорами.
  •  
    Замальовки з життя інтовертів 100% користувачів вважають цей відгук корисним
    Абсолютно дивовижна і незвичайна книга з дуже цікавими, нестандартними героями. Дідьєлоран зміг в досить маленьку книгу (всього 207 сторінок) втиснути цілий світ, та ще й не один, а як мінімум 3.
    Гілен Віньйол самотній і не зовсім впевнений в собі чоловік, що обожнює читати уривки книг в вагоні експресу коли їде на роботу, а на роботі офіційно займається знищенням книг, а неофіційно спробами їх порятунку. І хоч Гілен не любить свою роботу і навіть боїться паперопереробної машини Ненажери він краще робитиме цю роботу сам, ніж дозволить знищувати книги тому, хто дійсно це любить і хто отримає від цього задоволення.
    В Гійома є не менш самотній друг Джузеппе, ноги якого одного дня зжерла Ненажера і тепер він шукає їх в книгах, що мають частинки його плоті. Можливо це просто те, що не дало Джузеппе здатися і подарувало хоч якийсь стимул жити.
    Ну і прекрасна "Мадам - піпі" - чудернацька молода дівчина Жулі, флешку з записами якої одного дня знайшов Гілен. Її образ (зрештою як і більшість персонажів даної книги) - це виклик сірим будням. Доказ того, що не професія робить людину, а людина професію.
    Ця книга про дуже дивних, можливо навіть занадто дивних людей. Але ж всі ми не без дивностей. Вона про інтровертів, що живуть у власному світі і рідко коли здаються. Та ще й не тільки не здаються, а і розмальовують яскавішими кольорами життя інших людей. Може насправді ми так звикли страждати, що не помічаємо радощі? і якщо перерахувати всю плитку - можливо саме в цьому році її кількість утворить число гарне для початку нового життя?
  •  
    Ніякий не Вілен Ґіньоль! 100% користувачів вважають цей відгук корисним
    Цю книгу я прочитала за два вечори із запашною кавою і без поспіху. Вона дуже схожа на чарівний мультфільм від Pixar. Головний герой - Ґілен Віньоль - не є героєм у житті, він змушений працювати на роботі, яку терпіти не може, щодня знищуючи тонни книжок, які так хоче врятувати. Щоб залишити хоч часточку пам'яті про книжки, які пірнають в небуття, Ґілен залишає клаптики паперу і щодня читає їх у ранковому експресі.

    Атмосфера книги така чарівна, що мимоволі зачудовуєшся з усього, про що читаєш, і хочеться дізнатись, що буде далі.

    Ця книга показує, що ми не завжди обираємо те, чим хотіли б займатись, й іноді наша робота - це ненависна справа для нас, але не зважаючи на такі прикрощі, варто радіти життю. Ґілен не успішний бізнесмен, він - просто маленька шестірня системи, яка працює на великій і всепожираючій Машині. Але він заслуговує на своє маленьке щастя, яке він й отримує, ощаслививши при цьому ще одну маленьку людину у цьому світі - мадам-піпі Жулі, яка наївно мріє про принца на білому коні.

    Книга така світла, що відразу хочеться, аби її прочитав хтось іще і дізнався про цю захоплюючу історію непримітного Ґілена Віньоля і його пошуків щастя.

    Якщо ви хочете почути цікаву історію про хороших людей, які намагаються віднайти своє у цьому світі, то з впевненістю беріть книгу "Читець у ранковому експресі" Дідьєлорана і насолоджуйтесь!
  •  
    Книга з хепі-ендом))
    ,,Читець у ранковому експресі" - успішний дебютний роман французького письменника-новеліста Жан-Поля Дідьєлорана, який вперше вийшов друком у 2014-му та здобув неабияку популярність у цілому світі. Чого лише варті варіанти обкладинок книжок у різних країнах, однак українська, складається враження, почерпнула ідею свого створення з польської. Є зауваження й до нашого перекладу (Андрій Білас): русизми та одруківки.(

    Цей роман можна назвати і притчею, і одою самотності, і про інтровертів для інтровертів. Головний герой, як на мене, втілення самотності у всіх її проявах: недолугі ім'я та прізвище, які оточуючі перекручують на Блазень-Потвора, ненависна марудна робота та абсолютна відсутність особистого життя у 36 років. Єдиними яскравими моментами у низці сірих буднів є щоденні 20-хвилинні читання врятованих сторінок із книжок, які йому вдається врятувати. А працює наш герой оператором на переробці макулатури, де керує страхітливою книгопоглинаючою машиною, яку він називає не інакше, як Ненажера. Так, у мене теж виникла асоціація з романом Рея Бредбері ,,451 градус за Фаренгейтом", однак у даному творі з перероблених книг народжуються згодом нові. А ще один персонаж з роману, колишній працівник книгобійні, що втратив обидві ноги під зубами Ненажери, скуповує усі нові книги, оскільки в кожній є частка його...

    Поворотним моментом у житті Блазня-Потвори (Гілена Вільона) стане знахідка загубленої (а може й спеціально залишеної?) флешки на сидінні у вагоні ранкового експресу. Він з неймовірним захватом порине у читання записаного на носії щоденника невідомої жінки на ім'я Жулі. І візьме собі за мету будь-що будь знайти її!
  •  
    Утренний чтец
    Эта книга заинтересовала меня тем, что она о книгах! Но оказалось, что книги тут далеко не главное...
    Главный герой - Белан Гормоль - довольно странный человек, работающий оператором в цеху по уничтожению отходов (а если точнее - в цеху по переработке макулатуры). Он всеми фибрами души ненавидит свою работу. В конце каждого рабочего дня Белан старается "спасти" из глотки машины по уничтожению книг хотя бы несколько выживших страниц. Их он потом читает в утреннем экспрессе, по дороге на работу.
    И вот однажды он находит флешку некой Жюли. На флешке Гормоль обнаруживает тексты, прочитав которые понимает, что ему не будет покоя, пока он не найдет их владелицу. Но найдет ли он автора этих текстов? И что из этого получится?
    Эта книга откровенно странная, на любителя. По сути - это история любви. Но она зачем-то спрятана в странную мусорно-туалетную обертку... Все герои в ней странные и мне не симпатичны. Их времяпровождение, их привычки, их жизнь - все непривычно для обычных людей... Потому я и оценила эту книгу нейтрально.
  •  
    Мужской вариант Амели
    "... люди обычно ждут от вас только одного – чтобы вы отвечали желательному для них образу..."

    Первые 40 страниц вообще не понимала, что происходит и читала из отчаяния (не хотела верить, что третью книгу подряд отложу в сторону). Описание производства, непонятная тягомотина, абсолютное непонимание происходящего.

    Но потом втянулась и прикончила её за один вечер: главный герой ненавидит свое имя, работает на заводе по утилизации книг, очень милым образом помогает своему другу «найти ноги», в транспорте читает вслух отрывки из «спасенных книг», врет матери о своей работе, а о своих переживаниях рассказывает только рыбке в аквариуме. Кстати, главного героя можно сравнить с Амели в мужском обличии.

    Эта книга удивительна тем, что в одном маленьком мирке собралось столько оригинальных персонажей, о которых нет смысла рассказывать в рецензии. По мере чтения сами их встретите. Кого-то полюбите, в ком-то узнаете себя, а кого-то и не заметите.

    Вердикт: легкое, доброе чтиво без намека на шедевр: 7/10
  •  
    Дивне поєднання
    Думаю, багатьох читачів перш за все приваблює назва - хочеться дізнатись, що ж таке там читають у ранковому поїзді. Уявляєш собі щось красиве та запашне, як кава з круасаном, адже пише француз. До того ж, дві премії Хемінгуея - що може бути краще? Не забувайте, що премію Хемінгуея принесли новели, а не цей роман.
    Спочатку, здається, забагато подробиць про машину, що вбиває книги, але коли розкривається секрет Джузеппе, усе ніби встає на свої місця. І ось ти звикаєш до александрійського вірша, до гидкої Ненажери, чекаєш нового візиту до "Гліциній", сподіваєшся на прості, але чарівні відкриття - і що? І раптом сюжет робить такий віраж, що ти ніби опиняєшся в іншій книзі. І віраж цей, ну, трохи надуманий, хоча підроблений під доленосну випадковість. Щоденник прибиральниці громадського туалету поєднаний із попередньою оповіддю ніби булавкою, але частини настільки різні за розміром, вагою та параметрами, що ти бачиш два різних твори. Власне, я бачу. Дебютний роман (хоча це повість) у 50 років після премій за новели - прекрасно, але хочеться почитати новели. "Читець у поїзді" нехай би собі читав, чекав, дозрівав.
  •  
    Не витрачайте час даремно
    За останній рік стала цікавитись буктюбом та різними книжковими оглядами, де час від часу зустрічала огляди на книгу Дід'єлорана "Читач у ранковому експресі". І обкладинка досить цікаво оформлена, отож я таки його придбала. Часу на її прочитання пішло небагато, годин за 5 все було скінчено. Але які то були 5 годин - години продирання через текст, години відторгнення розповіді автора і бажання, щоб книга поскоріш вже закінчилась. Не скажу, що там не було нічого цікавого, дещо для себе я дізналась, принаймні про процедуру знищення книжок, адже головний герой працює на комбінаті з переробки макулатури. Проте взаємини персонажів, хоч деякі з них таки досить дивакувато-колоритні, було не цікаво читати.
    Інтригою до книги є віднайдення головним героєм у потязі, на якому він щодня їздить на роботу (водночас читаючи зранку сторінки книг, що врятував від знищення з пащі машини), флешки із щоденником молодої жінки Жулі, яка працює у громадському туалеті в одному з торгівельних центрів Парижа. Там вона оповідає про своє досить безбарвне життя та мрії. Ця оповідь накладається на таке ж нецікаве життя Гілена, і доповнюється картинами з будинку пристарілих, куди героя запрошують читати сторінки по суботах. Загальне відчуття - сіра буденність. Так, наприкінці герої знайдуть одне одного і можливо все у них буде добре і життя стане більш барвистим, проте коли читаєш про людей, що ненавидять свою роботу, одразу приходить думка: "Навіщо?". Навіщо витрачати свій час, здоров'я та молодість на те, що настільки далеке від твоїх власних мрій.
  •  
    тобто у келиху щось є але ...
    Коротко про. Бестселер у Франції, друк у 29 країнах. Сам автор двічі лауреат премії Гемінгвея. Логічно, я очікувала на щось особливе. Не хочу і не буду стверджувати, що його там немає, суб’єктивно для себе не знайшла. Простенька, сучасна, майже казкова історія про чоловіка з невдалим іменем, непримітною зовнішністю, робота котрого перечить всьому його єству. Загалом нудне й безбарвне життя. До моменту, коли герой знаходить флешку молодої дівчини і закохується у її щоденник. Звісно, він вирішує її знайти, збираючи по крупинках дані із записів. Далі розповідати не буду, бо це і є майже вся історія .
    Що ж, книгу я прочитала давніше, тільки тепер пишу відгук. Роблю це свідомо, щоб не переборщити з особистим розчаруванням .ні сама історія, ні її подача не є чимось крутим для мене. Але(!) Маю підозру, що перекладати з французької зовсім не легка справа і ті особливості мови , весь її смак просто зникли при перекладі. Вивітрились як вино, тобто у келиху щось є але пити немає бажання. Візьмемо до уваги хоча б ім’я головного героя. Француз одразу побачить каламбур, а для нас залишається просто прийняти факт як це звучить і як перекладається, автоматично втрачається розуміння всіх тих переживань, що випали на долю чоловіка, бо ж написане ми сприймаємо не тільки головою. На жаль, не знаю французької, тому тут слово тим, що мають можливість прочитати обома мовами.
    P.S. от що мені дійсно сподобалось, так це сторінки! Ідеальна товщина, колір, шрифт, візуальне оформлення
  •  
    А ви читаєте в транспорті?
    З перших сторінок здається, ніби читаєш книгу про індустріальне місто нещасливих людей. Але після кількох розділів ти ніби нарешті знімаєш обгортку і знаходиш всередині захопливу історію про добро. Чим далі, тим більше зникають описи заводу та процес утилізації книг і з’являються емоції, нові знайомства і добрі справи.
    Отож, Ґілен, головний герой – самотній чоловік, живе в центрі старого міста, тримає вдома рибку, яка часто є єдиною його співрозмовницею. Він ненавидить понеділки, завод на якому працює і монотонність днів. Має небагато знайомих і друга, про якого піклується, бо так склалися обставини. І єдиною радістю його життя є читання, причому не придбаних книг, а таємно врятованих із заводу окремих сторінок, ніяк не пов’язаних між собою. Хтось скаже – поведінка дивака – читати вголос щоранку в метро врятовані вчора сторінки. Але разом з тим в Ґілена несподівано з’являються слухачі та прихильники.
    Якось Ґілен знаходить флешку з електронним щоденником молодої жінки. За одну ніч перечитує декілька десятків сторінок про її життя. І десь тоді розуміє, що «Іноді потрібно було дещо більше, ніж золота рибка, щоб зрозуміти свій стан душі.». З наступного дня Ґілен розпочинає пошуки омріяної дівчини у великому місті, знаючи про неї лише те, що вона працює в одному з торгових центрів. А чи отримає власниця назад свою загублену флешку – дізнаєтесь наприкінці.
  •  
    Утренний чтец
    Главный герой работает на фабрике утилизации книг, но при этом книги любит, а значит свою работу тихо ненавидит. Помимо оригинального рода деятельности, жизнь его достаточно унылая и однообразная. Одно и то же изо дня в день. Все такое привычное и однообразное. Одинокая квартирка и золотая рыбка в аквариуме. Но есть одна фирменная фишка Гилена - по утрам в поезде он читает вслух для всех пассажиров вагона. Но и это уже стало обыденным ритуалом. Динамики очень мало, вроде бы и что-то происходит, но в целом книга ни о чем. Ну разве что о тоске и унынии героя. Из аннотации мне казалось, что когда Гилен найдет флешку, начнётся какой-то детектив. Но нет, спойлер. Все, что его ожидает - это небольшая любовная история, и то на последних страницах книги. В основном книга состоит из простых мелочей - как например описание туалетной плитки. Написано неплохо, автор похоже мастер своего дела (ведь не так-то просто описывать плитку на протяжении нескольких страниц). Но в целом читать это немного нудно. Я не смогла проникнуться этой историей, у меня она вызвала скорее недоумение, чем интерес. Единственное, что меня заинтересовало (и думаю запомнится надолго) - это машина по переработке книг, не представляла что такое существует (а может это выдумка автора? надо бы изучить вопрос подробнее).
  •  
    Краса в усьому
    Це дуже-дуже дивна книга. Прочитала її швидко, закрила і сиджу з одним питанням: і що це було?
    Не знаю, що саме ввело мене в оману при купівлі - чи то назва, чи то обкладинка, чи відгуки на сайтах, що це буде затишне миле чтиво. Книга в цілому непогана, не схожа ні на що інше, раніше читання мною, але вона досить прямолінійна, чорне - це чорне, а біле - це біле, і ніяк інакше.
    Головний герой - одинокий чоловік, який ненавидить свою нудну роботу на книгобійні, у нього мало друзів і монотонне життя. Він щоранку сідає в ранковий експрес і читає там вголос людям уривки з книг. Одного разу знаходить у потязі флешку, роздруковує її вміст і знайомиться зі світом Жулі, яка на цій флешці розмістила записи свого щоденника. Жулі, на мою думку, досить дивакувата дівчина, яка працює мадам піпі в громадській вбиральні, щороку перераховує настінні плитки, проте вона вміє знаходити прекрасне в усьому, навіть вміє поетично описувати та класифікувати людські випорожнення.
    Можливо, саме це автор і хоче нам донести - краса поруч, її можна знайти і в вирваних листочках книг, і між плитками громадського туалету - головне цього захотіти.
  •  
    Не то что ожидаешь
    На самом деле, смотря на такую красивую обложку и на автора-француза я представляла романтику прошлых лет, кофе с круассанами, размеренный стук колес... Но история меня удивила. Она о молодом человеке, который работает на заводе по утилизации книг. Он одинок, ненавидит свою работу и нашел для себя "хобби" чтобы отвлекаться от работы и монотонности будней. По дороге на работу он читает вслух в поезде странички книг, которые ему удалось найти после переработки. Это совершенно разные страницы из разных книг. Просто отрывки без начала и без конца. Но Гилену Виньолю нравится такое чтение и нравится слушателям в его вагоне. Не смотря на одиночество, у Гилена есть друзья-коллеги по работе и золотая рыбка в аквариуме. У одного его друга, Джузеппе весьма шикирующая история. Так что сюжет развивается не только вокруг главного героя и его маленького хобби.
    Но главное стремление человека это найти того, кто его полюбит и лишит бремени одиночества. По-этому у Гилена появляется цель - найти таинственную девушку чьи рукописи случайно попали к нему в руки. Но простой дешевой романтики тут не будет. Ведь у девушки тоже профессия не из простых, Жюли работает в общественном туалете торгового центра)
    Более несуразную книгу надо ещё поискать. Тут читаешь то что совсем не ожидал прочитать!
    Книга короткая, без лишней "воды". Необычные жизни самых обычных людей.
    Посоветовала бы я эту книгу как обязательную для прочтения? Нет. Она довольно специфическая и не всем может понравиться. Но в целом читать было по меньшей мере необычно.
 
Характеристики Читець у ранковому експресі
Автор
Жан-Поль Дід'єлоран
Видавництво
Vivat
Мова
Українська
Рік видання
2017
Перекладач
Андрій Білас
Кількість сторінок
208
Ілюстрації
Немає ілюстрацій
Формат
135х205 мм
Палітурка
Тверда
Папір
Офсетний
Тираж
3100
ISBN
978-617-690-802-9
Вага
300 гр.
Тип
Паперова
Література країн світу
Література Франції
Література за періодами
Сучасна література