«Черепахи аж донизу» - один з підліткових романів «Джона Гріна», успішний і популярний. Оповідь ведеться від особи головної героїні, школярки Ейзи, яка має певні психологічні проблеми (ОКР), пов’язані з панічним страхом перед мікробами, бактеріями й хворобами, до яких вони призводять. Оскільки читач перебуває буквально в голові у Ейзи, він може пережити разом із нею цей регулярний жах занурення у спіралі роздумів, що переходять у спіралі паніки, поринають усе глибше, глибше, а там, у глибині – «черепахи аж донизу», і кінця їм немає. Попри це Ейза живе, вчиться, спілкується, має друзів, «пробує на смак» перше кохання, хоча вдалим цей досвід назвати складно. Кохання провокує тактильність, а вона, в свою чергу – напад паніки. Бути Ейзою надзвичайно складно, тим більше шкода, що навіть найближча подруга Дейзі не розуміє цього в повній мірі й навіть вважає Ейзу егоїсткою. Пожвавлює сюжет детективна лінія – розшуки зниклого міліонера, за відомості про якого пропонують велику винагороду. Дейзі ініціативна, Ейза – розумна й ерудована, тож вони цілком спроможні розв’язати цю задачу. Роман не тільки оповідає про підліткові проблеми, він заохочує до толерантності до «несхожих» людей. Щоб розуміти їх, не треба страждати так само, достатньо просто бути людяними.

Це вже четверта книга Джона Гріна прочитана мною. Щоправда, після останньої прочитаної пройшло вже чимало часу, але почерк Гріна все одно не сплутаєш з жодним іншим. Читаючи "Черепахи аж до низу" у мене в голові час від часу виринала думка про те, що підлітки в книгах цього автора чомусь завжди такі розумні, вони знають багато цікавих фактів, мають якісь особливі захоплення, розкидаються мудростями, наче й жартівливими, але мають стільки прихованого сенсу, що багато дорослих позаздрили б такому мисленню. Але це, безперечно, одна з причин, чому мені так подобаються книги Гріна. Тема психічних хвороб в книгах одна з найскладніших, як на мене. Особливо важко описувати якусь хворобу, не переживши її самостійно. Проте в цій книзі думки головної героїні, Ейзи, були передані так точно, що людина, яка зовсім не тямить в психіатрії, зможе зрозуміти, як воно - жити з думками, які постійно переслідують тебе і не дають відпочити. Головні герої книги мені сподобались. Вони були дотепними, мали свої характери та особливості. Вони були легкими та ненав'язливими. Саме тому й книга читалась дуже легко. Не можу сказати, що я була вражена сюжетними поворотами, але й книга не про це. Хіба не так? Тому якщо ви очікуєте екшену, то книга не про це. "Черепахи аж до низу" просто кишить цікавими фактами та висловами, над якими хочеться задуматись. І в цьому є почерк Джона Гріна - метафори, мудрі вислови, красиві слова... Порівнюючи з найвідомішою (на мою думку) його книгою, "Провина зірок", ця книга не вразила мене настільки аж сильно, не викликала сліз чи якогось особливого відчуття всередині. Але вона варта того, щоб її прочитати. Хоч я й думаю, що вона більше буде до вподоби особам 14-17 років, але й дорослі зможуть знайти в ній щось цікаве та корисне.

Суспільство звикло стигматизувати тих, хто чимось несхожий на пересічних людей. Зокрема, до цієї категорії потрапляють люди з психіатричними та психологічними проблемами. Мабуть, це стається через низьку обізнаність суспільства і від того острах перед такими людьми. Проте, деякі захворювання і психологічні проблеми завдають клопоту лише їх носію. Як от з героїнею роману "Черепахи аж до низу". Ейза живе разом зі своєю матір'ю, навчається у цілком звичайній школі і має найкращу подругу Дейзі. А ще має серйозну психологічну травму, спричинену смертю батька. Ейзу переслідують бактерії. До панічного жаху вона боїться взаємодіяти з цим світом, щоб часом не підхопити смертельних мікробів, і тільки-но думка про них виникає у її голові, все мислення згортається у велику спіраль, яка складається лише з хворобливих думок. У місті безслідно зникає місцевий мільярдер на прізвище Пікетт, а Ейза виявляється знайомою його старшого сина. Разом з ним і Дейзі Ейза розпочинає пошуки слідів та зачіпок. Разом з тим, вона відчуває, що глибоко в ній починає зароджуватись невідоме їй досі почуття - чи то симпатія, чи що - до молодшого Пікетта. Їй хочеться його торкатися, обіймати, цілувати, але...це все означає взаємодію з чужими бактеріями! Я з великою цікавістю і щирим подивом спостерігав за тим, як мислить Ейза, як розвиваються її стосунки зі світом. І мені здається, що жити з проблемою, подібною до її, дуже важко і навіть моторошно. Бо ж, як описує сама Ейза, щоразу спіраль закручується все більше і більше, і хтозна, які можуть бути наслідки, якщо продовжувати заглиблюватися в неї думками. У романі, загалом, є все, що може стати до душі і підліткам, і дорослим - тут і романтика, і міцна детективна лінія, і психологія, і сімейні стосунки. Він і сам схожий на спіраль, яка затягує читача у вир подій все глибше, глибше і глибше