Я дуже люблю читати книги канадського письменника Джеймса Олівера Кервуда. Перший його твір, який я прочитав, був роман "Мисливці на вовків" та роман "Грізлі" - ці твори є дуже цікавими та містять велику кількість автобіографічних подій та персонажів, яких знав Джеймс Олівер Кервуд. Коли почав читати "Грізлі", то дізнався зі вступу про твір Кервуда - "Казан", який він написав після того, як прожив на Півночі Канади із гончіми собаками. Мені було дуже цікаво дізнатися ще одну захопливу історії про дику природу та диких звірів, і, особливо, як на них впливає людина. Твір "Казан" мені набагато більше сподобався, ніж "Біле Ікло" Джека Лондона. Мені здалося, що описи природи у цій книзі більш живі та прості. Книга не перенавантажена зайвими роздумами про туманні думки вовка Казана. Особливо мені сподобався переклад "Казана", "Барі, син Казана", "Бродяг Півночі" та "Долина мовчазних людей". Перекладачі добре зробили свою роботу, бо доволі не часто зустрінеш книги Олівера Кервуда українською мовою. Рекомендую Вам прочитати ці чотири твори у одній книзі.

Нещодавно видавництво ,,Клуб Сімейного Дозвілля" потішило усіх любителів класичної пригодницької романтики в стилі Джека Лондона та Ернеста Сетона-Томпсона виходом книжки теж американського письменника Джеймса Олівера Кервуда під назвою ,,Бродяги Півночі". Як ви уже могли здогадатися, судячи з обкладинки, поруч з людьми рівноправними героями стануть тварини, та навіть більше -- останніх автор навіть наділяє майже людськими якостями, як-от дружба, взаємодопомога та навіть жага помсти. Варто зазначити, що письменник багато часу проводив open-air, досліджуючи поведінку братів наших менших на лоні дикої природи на території Аляски та Канади. ,,Бродяги Півночі" -- це збірка із трьох повістей: однойменної з назвою книжки, ,,Казан" та ,,Баррі". ,,Казан" -- це історія про собаку з іменем Казан, в жилах якої тече вовча кров. Будучи з людьми, він прагне приєднатися до вовків, а на волі -- сумує за людьми. Казан разом із сліпою вовчицею відстежують та мстяться рисі, яка погубила їхніх цуциків; а ще він кидається на допомогу жінці, котра опинилася за крок від загибелі у лісі. ,,Баррі" -- це історія про собаку хаскі, який потоваришував із бобренятами. ,,Бродяги Півночі" -- мабуть, найзворушливіша з усіх історія про дружбу вовка та ведмежати... Усім цим повістям не притаманний глибокий психологізм; герої-люди -- дуже полярні, тобто якщо позитивні -- то ідеальні, а якщо негативні -- то нечувані мерзотники; хоч у повістях згадуються індіанці, вони виступають другорядними персонажами і про їхній побут ми нічого особливого не довідаємося. Однак чільне місце в історіях займають фантастичні описи краєвидів, настільки заворожуючі, що так і переносишся на місце подій, варто лишень заплющити очі...