Макс Кідрук "Бот" Чому мені ніхто раніше не сказав, що це така класна книжка??? Ні, я планувала її почитати. Колись. Як не буде що читати. І так напевно й було б ще довго, якби не завдання у весняному бінго "Технотрилер". Нічого іншого на цю категорію, окрім "Бота" я не придумала. І не пожалкувала ні на секунду. Одразу скажу, що тут Кідрук себе не зрадив, і уся наукова сторона прописана дуже докладно і навіть зрозуміло. Загалом, як і географічні нюанси місцевості, де відбувається дія роману. Що ж так захопило мене? Мова. Кідрук завжди пише легко й доступно. Навіть нудні на перший погляд речі виявляються цікавими. Герої. Абсолютно різні і колоритні. Описи розкішні. Одразу бачиш їх в уяві. Описані окремі нюанси додають родзинок образам і не дозволяють загубися героям у доволі великому й строкатому колективі. Окрім того усі вони живі. Живими я зазвичай називаю тих, в які віриш. Тут немає надмірної позитивності чи негативності, тут просто є обставини, які змушують діяти відповідно до них добре чи погано. Події. Тут просто повний мішок усього на будь-який смак від кохання до жахів. І все це дивовижно поєднується в одному романі. Єдиний нюанс мене трохи здивував, а де Тимур, Лаура і Ріно після тієї гонитви пустелею, вибухів, бомбардувань тримали паспорти, що вони у них збереглися??? Раджу!!!

Ця книга була першою, яку я прочитала з даного жанру і вона мене захопила настільки, що на останніх сторінках було шкода її відкладати на полицю. Автор - молодий, енергійний, невтомний мандрівник та письменник. Він пише настільки легко та просто, що здавалося ніби цю історію мені розповідає друг, з яким ми знайомі ледве не з пелюшок. До того ж, у романі при прямій мові звучить більш-менш розмовна мова, завдяки чому читається дуже легко та на одному подихові. Сюжет твору побудований динамічно, без будь-яких непотрібних розтягувань тексту, типу "а зараз ми поллємо трішки водички". У деяких моментах ставало реально страшно. Якби це був фільм, я б з-під ковдри не вилазила. У творі присутні також детальні описи насилля та жорстоких вбивств ботами людей. Тому я б не рекомендувала до прочитання людям зі слабкими нервами, а також тим, хто не досяг 18 років (хоча сама читала далеко до 18). Варто розуміти, що не всім прочитання буде даватись легко (багато моїх знайомих вже на середині припиняли читання, бо їхня психіка була просто не готова). Я погоджуся з попередньою рецензією, що Кідрук проробив кропітку працю, адже у творі є і детальний опис місцевості пустелі Атакама, і опис безлічі різних нанотехнологій та досліджень, опис надпотужної військової техніки. Використовувалась з детальним описом множина Мандельброта та малюнки з її зображенням. Мене здивувало навіть те, що автор детально описав зовнішність кожного героя, чого не роблять більшість письменників. Здавалося б, що це просто. Але уявіть тільки, кожного цього героя потрібно було спочатку описати у власній голові, а потім ще й найбільш правдоподібно передати читачеві. Дуже реалістично передано сюжет. Для мене особисто маленьким плюсом був перелік музичних творів, рекомендованих для прослуховування під час прочитання. Вони додали масу кольорів до твору. Я рекомендую її до прочитання всім, хто любить сюжети з перчинкою.

Приятно читать книги современных авторов. Совершенно разное восприятие: одно дело, когда ты читаешь книги классика (автор – существо почти мифическое, как и его персонажи) или суперзвезды вроде Дэна Брауна; и совсем другое – книгу украинского парня, молодого – моложе меня, вполне реального. Вот его страничка на фейсбук, вот – сайт, где можно купить книгу с автографом, вот – интервью. Все рядом. Поэтому – несмотря на захватывающий сюжет – меня не покидала мысль: «Какой же колоссальный объем работы надо было проделать, чтобы написать эту книгу!» Там и строки программного кода, и ловкая ориентировка на местности в пустыне Атакама, и нанотехнологии, и герои экзотических национальностей, история и политика, познания в авиации и многое-многое другое. И все это требовало консультаций, изучений, проработок…. А сюжет и впрямь прекрасен – при достойном уровне и бюджете экранизации вышел бы такой фильм, на фоне которого померк любой голливудский блокбастер. Книга очень кинематографична, картинки пробегают перед глазами. Автор не ленится намекнуть, какая погода, какие запахи и обстановка, и от этого происходит стопроцентное погружение в атмосферу произведения. Главный герой, программист Тимур – супергерой. Не знаю, как так вышло, что талантливый айтишник с «золотыми» мозгами оказался очень смелым, очень находчивым, физически выносливым, с первой попытки стал мастерски управляться с оружием и лезть во всякие смертельно опасные места, избегая неприятностей. Не мне судить, бывают ли такие идеальные люди в реальности, но читать про него приятно Книжка оставляет два желания: 1) подтянуть свои познания во многих областях; 2) немедленно приступить к прочтению продолжения. Так я и сделала, чего и вам советую.