Найзагадковіше у цій книзі це назва, і справді виникає логічне запитання. Чому все ж таки Бог дрібниць. Мабуть відповідь криється у тексті. Адже авторка розповідаючи нам історію дуже багато уваги приділяє саме дрібницям. Це книга про заборонене кохання, про зруйноване дитинство. Роман розкриває нам загадкову Індію наче величезну, непрочитану книгу, кожна сторінка якої присвячена якомусь іншому аспекту невідомої нам культури. З одного боку багатогранна, жива та дивовижна країна з самобутньою культурою, з іншого – незламна кастова традиція, яка зруйнувала не одну людську долю. Книга однозначно «на любителя» адже Арундаті Рой у своїй любові до дрібниць приділяє багато уваги тілесним описам. Книга має багату мову, у ній велика кількість епітетів, порівнянь та образної мови. Якщо порівнювати на що схожа ця книга, то мабуть найвдалішим буде порівняння з дитиною, яка пізнаючи світ ще не стала дорослою, і тому пояснює навколишнє тієї щирою, простою та прямою мовою дитячої безпосередності. Цікавий та своєрідний роман, який заслуговує на увагу.

Я стільки чула позитивних відгуків на цю книгу, що була впевнена - нарешті книга, яка отримала "Букерівську премію" мені сподобається. Мало того, я була на стільки переконана, що книга стане для мене чимось таким важливим, вона сколихне у мені щось всередині, я її полюблю, що відкладала її на той момент життя, коли у мене буде поганий настрій, і я захочу насолодитися книгою, в якій я упевнена. І от я її прочитала. І я не можу сказати, що книга погана, але вона мене точно розчарувала. Це той момент, коли очікування не відповідають реальній ситуації. З однієї сторони я знала, що це історія, яка відбувається в маленькому містечку в Індії. І саме я хотіла побачити більше маленького містечка, більше колоритних мешканців, але менше самої Індії. А тут більший акцент все таки був на політичних поглядах, на несправедивості, на розділенні людей на доторканих і недоторканих. Ще я була зовсім не готова до такої великої кількості моментів непривабливого опису людських тіл, виділень, взагалі мерзенності людського існування. Загалом, після прочитання книги хочеться піти і гарненько вимитися, бо я почуваюся брудною. Я зрозуміла, що література Індії, а можливо і загалом Азії це не моє.

Із творчістю Арундаті Рой я вирішила познайомитись, коли побачила, що авторка завітає на Форум видавців - 2019. І знайомство це обернулося справжнім відкриттям. Ще одна улюблена письменниця, новий погляд на Індію і купа роздумів - такий багаж я прихопила після прочитання. Післясмак у "Бога дрібниць", як на мене солодкий, але не поспішайте закочувати очі, мовляв - о, ще одна болівудсько-ванільна історія про Індію. Ні, солодкість ця замішана на крові, гноєві і манговому варенні. Запахами манго пронизана вся книжка - і це чи не єдиний символ-натяк на величезну любов авторки до своєї жорстокої, сплюндрованої та невдатної країни. Так, Арундаті Рой дуже чесна в описах вад Індії та індійців. Але найстрашніше те, що читаючи, мене постійно супроводжували думки: "Та це ж про нас, це ж про Україну!". Насправді дуже багато спільного можна прослідкувати між нашими країнами, як би це не було сумно. Наприклад, закоріненість у національних забобонах і водночас сором за свою мову та поклоніння перед культурою іншого народу. Та ж політична мішанина і невизначеність, яка брутально втручається в долі людей і ламає їх. А жорстке травматичне дитинство Ести та Рахелі чомусь нагадали мені дітей із наших розхристаних 90-х. Є, звичайно, і суто індійська проблематика - кастовість, гендерні упередження. Але весь бруд і жорстокість перемежовуються описами, деталями, образами - і все це сплітається в прекрасно-потворне полотно роману. Мені рідко подобається, коли епізоди уривчасті, а хронологія подій дуже спонтанно-незрозуміла. Але тут все було виправдане, все текло за своєю незбагненною логікою, гіпнотизувало, заколисувало і жахало. Надзвичайно глибокий і сильний роман! Браво, Арундаті Рой!