Книга Бійцівський клуб феміністок

Це, мабуть, одна з найкорисніших книг, які траплялися мені протягом усього року. Безумовно. Достатнім показником є вже те, що раніше я навіть не замислювалася, наскільки багато в суспільстві умовностей, які можуть шкодити жінкам психологічно, а подеколи й фізично - і з якими ми стикаємося щодня навіть не помічаючи, оскільки - ганьба, та й годі! - настільки звикли ще з дитинства, що й не уявляємо, що може бути інакше.
На мою думку, твір Джессіки Беннет потрібно надрукувати величезним накладом та пустити по два-три примірники в кожну бібліотеку, оскільки проблеми, які вміщені під чорно-біло-рожевою обкладинкою не завжди обговорюються й у кабінеті особистого психолога. Ситуації, обрані авторкою, настільки кристально висвітлюють життя сучасної жінки в робочому соціумі, що спочатку навіть важко повірити, що вона не поїздила щонайменше по кількох країнах, аби записати все побачене і представити читачеві "звіт". Вони актуальні в будь-якому куточку планети Земля, хоч і орієнтовані переважно на англомовну аудиторію.
Видно, що задля створення "Бійцівського клубу" було виконано просто титанічний об'єм роботи: Беннет вивчила величезну кількість соціально-психологічних праць авторитетних в області фемінізму науковиць, копнула якнайглибше в історію - я була просто шокована, коли дізналася, що принаймні п'ять відомих сьогодні на весь світ винаходів насправді належали абсолютно не тим людям, яких вони прославили! Тоді ж факт, що чоловіки в минулому подавали на дружин в суд за те, що ті відмовлялися варити їм каву, ще раз запевнив мене, що боротьба починається з дрібниць. А ще ж потрібно взяти до уваги особистий досвід, до якого вона повсякчас звертається завдяки широкому колу знайомств! До речі, видавництво "Віват" також добряче постаралося задля видання: оригінальна обкладинка, мій улюблений шрифт-стилізація під друкарську ретро-машинку, промовисті інфографіки та ілюстрації, чітке розмежування параграфів - це тільки сприяє швидкому читанню та засвоєнню матеріалу (без жодних зусиль!).
Усі наведені в книзі поради я мало не виписала і деякі з них вже встигла випробувати в житті. Що ж, гадаю, їх було обрано не за красну назву. Єдине, що мене трохи бентежило - категоричність тону Джессіки, яку просто випромінювали її тексти в рубриці "Шляхи порятунку". Все-таки видно, що чоловіків вона в принципі недолюблює, і на роботі їх радше "терпить", ніж намагається навчити поваги до жінок конструктивним шляхом. Утім, порівнюючи американське суспільство з українським, я починаю думати, що саме і краще - нову аудиторію, а надто консервативну, інколи потрібно "струснути", аби вона звернула увагу на проблему, яку досі оминала увагою або замовчувала через удаваний сором.