“Бігуни” - це збірка записів, зроблених авторкою у різних місцях під час подорожей. Оповідачка - полячка, що народилась на берегах Одри, вивчилась на факультеті психології і ніколи не працювала за фахом, натомість мала пристрасть до подорожей - сучасного паломництва, як вона сама це називає. Якщо порівняти ці дані із статтею про Токарчук у Вікіпедії, то вони збігаються. В анотації заявлено, що попри безліч окремих частин, це не збірка записів із подорожей, а цілісний роман, в якому авторка досліджує, який сенс несуть подорожі для сучасної людини, в добу розвиненого авіасполучення і великих сучасних аеропортів, де проходить значна частина життя людей, захоплених подорожами. Авторка це, звісно, досліджує, але цілісності у цього твору немає, як і немає послідовно розвинутої ідеї, з якої сама авторка робить висновки, або підводить читача до формулювання його власних. Ні, на мою думку, це все ж таки збірка нотатків і окремих новел. Десь на другій половині книжки це вже можна зрозуміти і не картати себе за те, що був не уважний і не зміг ухопити чогось об’єднуючого у цих записах, якогось спільного не те, що сюжету та персонажів (зрозуміло, що тут про це не йдеться), а натяку на тематичну єдність, окрім як спільного авторства.

Приятно, что полька Ольга ТокАкрчук получила Нобеля, но немного странно, что его ей присудили именно за этот ранний роман. Признаюсь, что читал несколько вещей пани Токарчук, которые впечатлили меня значительно больше, чем эта книга. "Бігуни" - это автобиографическое повествование человека-путешественника, наблюдающего за другими людьми-путешественниками. Попытка вскользь показать, ответить на вопрос - куда и от чего бегут все эти люди наполняющие собой аэропорты, и прочие крупные транспортные узлы... Можно сказать, что это видение мира с позиции определенной неформальной субкультуры, туристов-романтиков, принадлежность к которой Ольги Токарчук сложно скрыть. Это в целом, позитивное восприятие мира, которое является не просто невинно-наивным отсутствием жизненного опыта, но вырабатывается в душе, ценой трудов и усилий. Это оптимистическое и человеколюбивое мироощущение, которое имеет сложную историческую и морально-этическую основу, это активная философия любви к жизни и понимания, или приятия людей. Путешествия физические незаметно перемещаются в сферы истории, литературы, философии и просто фантазии. Человек не может не путешествовать. Это необычная книга о времени и расстояниях.

Мені нечасто потрапляють до рук автори-лауреати яких-небудь літературних премій, а власне твори-призери -- й поготів. Однак на роман популярної польської письменниці українського походження Ольги Токарчук -- ,,Бігуни" -- ситуація трохи інша. По-перше, десь рік тому одна з моїх найулюбленіших книжкових блогерів, Люда Дмитрук, якраз читала його і саме її враження неабияк посприяли звернути увагу на книгу і собі. По-друге, цей твір минулоріч здобув престижну Букерівську нагороду, а сама авторка уже в 2019-му знову потрапила до числа претендентів на Букера: за роман ,,Веди свій плуг понад кістками мертвих". І, чи не найвагоміше, по-третє, зараз в Польщі просто нечуваний бум на всі твори письменниці: перевидали навіть її дебютний роман 1987-го року ,,Мандрівка людей книги" (хочу обов'язково прочитати ще й його, в оригіналі чи нашому перекладі Ніни Бічуї 2004-го року). Скажу одразу, роман мені дуже і дуже сподобався, вкотре підтвердивши, що у нашому житті немає випадкових книг! Розпочну з того, що з перших сторінок він видався напрочуд автобіографічним (що я теж дуже люблю у літературі), повним цікавих філософських роздумів письменниці-мандрівниці. Також хочу підкреслити про пізнавальні (ну, можливо, власне для мене)) моменти про життя-буття у Польщі 70-80-х років, читаючи які, так і порівнювалося зі спогадами, наприклад, моїх батьків, про життя у той же період в радянській Україні. За своєю структурою роман нагадує клаптикову ковдру, зшиту з менших чи більших, на перший погляд, подорожніх записок літераторки, відомої своїм кочівним способом життя. Загалом, можна виділити три окремі сюжетні лінії, які, зрештою, до спільного знаменника так і не зводяться... Ключовою темою роману є поняття руху як того, що і зумовлює те, що ми живемо. ,,Попри всі небезпеки, кращим завжди буде те, що перебуває в русі, ніж те, що спочиває; що зміна шляхетніша за нерух; що незрушне мусить розпастися, здеградувати й обернутися в прах, рухоме ж триватиме вічно".