Книга залишила по собі якісь неоднозначні враження. З одного боку заворожує стиль написання. Бо історія розповідається від імені різних дійових осіб, і навіть не завжди від справжніх живих персонажів. Тут свою частину історії висвітлюють навіть намальовані пес, кінь, дерево, смерть, мандрівні дервіші і т.д. Автор надав слово навіть кольору - Червоному (звідси до речі і назва книги). А з іншого боку - сюжет, який зовсім не зачепив мене. Хоча в романі присутні аж дві лінії - любовна і детективна. За сюжетом Кара повертається в рідне місто, в якому не був аж 12 років. Знову зустрічає Шекюре, в яку всі ці роки був закоханий. Але раптом вбивають батька дівчини, і Кара береться розслідувати цей злочин. Бо так він зможе нарешті домогтися Шекюре і уникнути гніву падишаха. Всі персонажі роману ,,товчуться,, навколо стилів, що застосовувалися древніми малярами для написання мініатюр. Наслідувати Захід чи притримуватися своїх традицій? Чи вдасться поєднати в малюнках Схід і Захід? Можливо, ці питання актуальні для Туреччини, та я їх зовсім не зрозуміла. До того ж в книзі не зустріла жодного позитивного персонажа. Ніхто не викликав у мене ані співчуття, ані прихильності.

Книгу важко назвати простою, її точно не можна читати десь у вітальні під крики дітей чи в метро під музику та людський гамір. Але якщо таки приділити їй увагу, задуматись над нею, сконцентруватись - то вона виявиться вартою витраченого на неї часу. Книга дуже багатогранна і багатошарова. З одного боку, ми маємо детектив. Головний герой, Кара, розслідує вбивство майстра. З іншого боку, ми маємо любовну лінію. Цей же Кара кохає доньку вбитого, Шекюре. Ще ми маємо протистояння західного та східного - вічне питання для Туреччини. Адже в той історичний період, який зображується у романі, йшла дискусія між турецькими художниками з приводу того, як потрібно малювати. Традиційно, схематично - як прийняти в Ірані та арабських країнах. Чи реалістично - як прийнято в Європі. Ще сюди додається релігійне питання - адже реалістично зображувати людей не можна за Ісламом. Книга цікава і своєю формою. Кожний розділ написаний від імені іншого персонажа. При чому "персонажами" можуть бути не тільки люди, а й кінь, намальований у книзі, монета, що лежить на столі, мрець навіть тут може говорити. Загалом, книга дуже вартісна. І читати її цікаво.

Непростое чтение, погружающее читателя в незнакомый нам мир средневекового Константинополя. Герои книги, связанные с созданием миниатюр для рукописных книг по заказам богатых ценителей, находятся на распутье: их одновременно привлекает и отталкивает Запад, уже вступивший в новую эпоху и нашедший новый художественный язык. Борьба новаторства и традиции в искусстве книжной миниатюры настолько ожесточенная, что некоторые художники в буквальном смысле лишаются жизни. Роман будет особенно интересен для тех, кто знаком с книжной миниатюрой, в особенности для читавших "Шах Наме" и другие эпические поэмы средневековых поэтов Востока, поскольку классические сюжеты упоминаются чуть не на каждой странице книги. Автор умело воссоздает духовный мир героев, их "культурный код".