Знайомство з автором розпочалося з його цікавої трилогії Бартімеуса. Скептично ставлюся до підліткової літератури, адже окрім легендарного Гаррі Поттера нічого схожого не читала. Магічний світ Страуда у першій частині представлений демонами, джинами, сукубами та іншими. Чарівність всесвіту в сюжеті перетинається з людською жорстокість та бажанням влади. Самотність юного Натаніеля, яка повязана з відсутністю порозуміння та банального заохочення. Хлопець поринає у вивчення магічного ремесла. Він амбітний, повний енергії та ентузіазму бажає більшого ніж нудні завдання від свого наставника Андервуда. Натаніель вирішує, що він готовий до нових випробувань і готується викликати джина, істоту високого рівня, яку навіть дорослому чарівнику важкувато контролювати. З цього моменту розпочинається зовсім нове життя хлопця, де він залишається зовсім одним та пізнає небезпечний світ магії. Роман має двох оповідачів, самого Натаніеля та джина Бартімеуса, який не є самим сильним представником джинів, але однозначно один із найсаркастичних. Сюжет вартий вашої уваги, якщо ви хочете ще поринути у магічний світ

«Амулет Самарканда» - перша частина трилогії Бартімеуса, яка зробила свого автора популярним, впізнаваним і улюбленим. Кажуть, що це схоже на серію Гаррі Поттера, але, зрештою, це вже стало моветоном - кожну підліткову фентезійну серію порівнювати з відомим циклом Роулінг. Як на мене, це дуже особлива і самобутня річ, з атмосферою старого магічного Лондону, де звичайні люди і чарівники живуть поруч, просто перші не здогадуються про це. Натаніель – учень чарівника Артура Андервуда – марнославного, не найсильнішого і не найкмітливішого. Наставник не бачить того, що знаходиться у нього під носом – ще більш марнославного, сильного і амбіційного учня. Коли Натаніелеві було 9 років, відбулося перше зіткнення з іншими чарівниками, і особливо з одним молодим і перспективним, який мітить не просто в парламент, а на верхівку магічної влади – Саймоном Лавлейсом. Зустріч виходить не найтеплішою, і полишає в хлопчика відчуття образи і бажання помститися. І через три роки це бажання нарешті перетинається з можливостями і знаннями, і Натаніель викликає джина четвертого рівня – Бартімеуса. Демон невеликого розуму, середньої сили і великої хитрості. За наказом господара той викрадає в чарівника амулет Самарканда, і підкидає в дім Андервуда. Стосунки і спілкування Натаніеля з Бартімеусом – це як ходіння по натягнутій струні. Поки господар тримає в покорі демона, той намагається вирватися з-під контролю і завдати шкоди. Причиною є знання істинного імені чарівника, яке має триматися в суворій таємниці, що Натаніелеві не вдалося. Викрадення амулета Самарканда тягне за собою неочікувані наслідки, і малому Натаніелеві доводиться дорослішати – вчитися самостійно приймати рішення і нести за них відповідальність, а також пізнавати світ, який набагато більший, складніший і неоднозначніший, ніж той, яким він здавався зі звичного простору дому наставника. Перша книга з серії ще трохи дитяча і наївна, і головний герой ще не повністю сформований, але вже видно, який непростий у нього характер, і в що він може перетворитися. Зато джин Бартімеус мене повністю захопив: іронічний, в дечому благородний, і достобіса харизматичний. Неймовірно захоплива книга для як для підлітків, так і для дорослих поціновувачів гарного фентезі.

Моє знайомство із творчістю Джонатана Страуда почалось із серії "Бартімеус". Творчість Страуда легко читається та сприймається. Доволі часто творчість Джонатана Страуда порівнюють із серією "Гаррі Поттера" Дж. Роулінг, хоч, і справді, є багато схожого у їх історіях. Наприклад, події відбуваються в Лондоні, чарівники й інші магічні істоти та люди, які не мають магічних здібностей. Чарівники в світі Страуда мають певні переваги та живуть значно краще, ніж люди без магічних здібностей. Тобто, працюють в парламенті та на високих посадах в міністерствах, таким чином керують Державами та світом. Але на відміну від "Гаррі Поттера" чарівники не ховаються від людей, а навпаки знаходяться в центрі всього абсолютно відкрито. Чарівники не дуже приємні люди. Вони досить пихаті, егоїстичні та жорстокі. Також чарівники не можуть мати своїх дітей, аби запобігти утворенню родинних кланів у вищих ешелонах влади, але зобов'язані брати на виховання та навчання чужих дітей із магічними здібностями. Головний герой — Натаніель робить іноді дурні вчинки але протягом історії ми бачимо те, як він дорослішає. Це читання не "для подумати, а "для відпочинку". І це, однозначно не "дитяча казочка, яку читають тільки діти". Тому, якщо ви хочете поринути у якийсь магічний світ — то творчість Страуда вам у допомогу