Макс Вебер (нім. Max Weber, Maximilian Carl Emil Weber, 21 квітня 1864 - 14 червня 1920; Ерфурт, Німеччина) - європейський соціолог, філософ, історик, політик, активний громадський діяч, юрист, педагог, письменник.
Основоположник раціональної соціології, де кожна соціальна дія пояснюється світоглядними, культурними, релігійними та іншими суб'єктивними мотивами. Нарівні з роботами інших діячів епохи, Карла Маркса й Еміля Дюркгейма, наукові праці Вебера справили потужний вплив на політичні течії, а також на розвиток інших суспільних наук. Частина переконань вченого твердо опонує марксизму, зокрема, ідеї матеріалізму. Більше 15 книг Макса Вебера перекладені на десятки мов і користуються попитом і сьогодні.
Максиміліан Вебер був первістком в інтелігентній німецькій родині, всього в якій було семеро дітей. Сім'я проживала в місті Ерфурт, яке розташоване в центрально-східній частині Німеччини (до 1918 року — Пруссія).
Батько майбутнього соціолога займав державну посаду, а також був учасником націонал-ліберальної партії. У будинку Веберів часто проходили ділові зустрічі, в яких брали участь вчені, адвокати, політики та інші чиновники. Кругозір хлопчика формувався в атмосфері гострих суперечок, дискусій, різнобічної аналітики й філософських міркувань. Таке середовище сформувало інтереси, яким він присвятив усе життя, але зменшило зацікавленість в шкільній освіті.
В юному віці Макс Вебер був знайомий з усією батьківською бібліотекою, а в 18 років став учнем правничого факультету Гейдельберзького університету (пізніше — Берлінського). Вже через чотири роки (в 1886 році) він зумів зарекомендувати себе як перспективний студент і став самостійним адвокатом.
У 1897 році Вебер серйозно посварився з батьком, який помер через два місяці, не встигнувши примиритися з сином. Ці трагічні події ввели Вебера в затяжну депресію, яка тривала до 1903 року. У цей період він припинив викладання, а прийшовши до тями, став редактором наукової газети. Тоді ж було видано знамените дослідження під назвою «Протестантська етика і дух капіталізму».
З приходом Першої світової війни соціолог відправився добровольцем на фронт, організовуючи госпіталі для поранених. Війна змінила його світогляд, зробивши критиком німецької експансії й політики чинного монарха. У цей період Макс Вебер взяв участь в парламентських виборах, але не отримав потрібної кількості голосів.
З 1893 року і до кінця своїх днів Вебер був одружений на німкені Маріанні Шнітгер, з якою, за чутками, у письменника був платонічний союз, заснований на повазі й спільній справі — жінка також захоплювалася соціологією. Дітей у цьому шлюбі не було.
У 1920 році письменник підхопив важкий грип, від якого помер 14 червня того ж року. Після смерті Макса Вебера всі його праці опублікувала Маріанна Шнітгер.
Кар'єра письменника
У 1889 році, через пару років після закінчення вишу, Максиміліан Вебер встав доктором юридичних наук, отримавши місце викладача в рідному університеті. З 1894-го він став професором економіки в Фрайбурзькому університеті, з 1896 - в Гейдельберзькому, з 1919 - в Мюнхенському. У тому ж 1919 році вчений виступив радником на легендарних Версальських переговорах, а роком раніше, в 1918-му, виконував обов'язки професора економіки Віденського університету. У цей період вийшла друком його праця «Політика як покликання і професія».
Ще в 1884 році, незважаючи на викладання в Берлінському університеті, письменник став організатором і учасником інтелігентного товариства під назвою «коло Вебера». У нього входили видатні особистості Пруссії, такі як Марк Блок, Вернер Зомбарт та ін. Паралельно Вебер цікавився політикою, приєднавшись до лівоцентристської партії. У цей період виникли його знамениті ідеї раціональної соціології.
Свою тягу до соціологічних досліджень він підтвердив, поповнивши ряди «Союзу соціальної політики». Розглядав економіку як інструмент, що дозволяє вирішити ряд суспільних проблем. Однак в 1909 році союз розчарував вченого, і він разом з вузьким колом однодумців заснував свою «Німецьку соціологічну асоціацію». Пізніше він покинув і її, роблячи спроби створити партію, яка об'єднає лібералів і соціал-демократів, але вони були провальними.
Цитати автора
«Ідеал ісламу — воїн, а не книжник»
«Держава — це організація, яка надає найдорожчі послуги найнижчої якості»
«Кожна окрема людина, навіть відкидаючи релігійно-етичні норми, по-людськи живе в їх сфері»
«Значна перевага капіталізму полягає в тому, що він дисциплінує прагнення до власної вигоди»
«Під розбіжностями про засоби ховаються розбіжності про цілі»
«Прогрес залежить від розвитку поділу праці»
Бібліографія
1889 - «Історія комерційних партнерів в Середньовіччі» / Zur Geschichte der Handelgesellschaften im Mittelalter
1892 - «Положення сільськогосподарської праці в Східній Німеччині» / Die Verhältnisse der Landarbeiter im ostelbischen Deutschland
1894 - «Біржа» / Die Börse
1895 - «Національна держава й економічна політика» / Der Nationalstaat und die Volkswirtschaftspolitik
1905 - «Протестантська етика і дух капіталізму» / Die protestantische Ethik und der «Geist» des Kapitalismus
1923 - «Господарство і суспільство» / Wirtschaft und Gesellschaft
1956 - «Соціологія держави» / Staatssoziologie