Григорій Савич Сковорода (1722-1794) - видатний український філософ-містик, богослов, поет, поліглот, педагог, він зробив значний вклад в східнослов'янську культуру. Автор байок, пісень, ряду філософських творів, серед яких «Сад божественних пісень», «Байки харківські», «Убогий жайворонок».
Сковорода вів незвичайний, мандрівний спосіб життя, за що названий українським «Сократом».
Григорій Сковорода народився 22 листопада (3 грудня) 1722 року в селі Чорнухи, Лубенського полку, в родині козака. З дитинства виявляв здібності й бажання вчитися. Освіту здобув у Києво-Могилянській академії, де освоїв кілька іноземних мов, в тому числі німецьку, латинську, грецьку.
Філософські погляди Сковороди присвячені головним чином етиці. Він не був лояльним до церковної та світської ієрархії, відкидав будь-який примус, не любив церковних ритуалів, віддаючи перевагу особистій духовній свободі.
Кар'єра письменника
У 1745-1750 роках Сковорода багато подорожує Європою, відвідав Словаччину, Угорщину, Австрію. Після повернення, займається перекладацькою і викладацькою діяльністю, пише свої перші твори.
1 липня 1753-го Григорій опублікував свій перший датований вірш, присвячений вступу на єпископську кафедру (в Переяславі). Через 2 роки, після вояжу до Москви, він пише вірші до збірки «Сад божественних пісень». Паралельно викладає поетику, етику і грецьку мову в Харківському колегіумі. До харківського періоду життя Григорія Сковороди також належать його знамениті «Байки харківські», і вступні лекції-проповіді до курсу етики. Тут він привернув до себе увагу не тільки вченістю, але і простотою, веденням скромного способу життя: споживав звичайну їжу, спав 4 години на добу, проте залишався завжди бадьорим, активним, виявляв милість до бідних.
У перервах між роботою, Григорій Сковорода намагався бути на самоті, оселявся в різних віддалених і тихих місцях, де займався письменством.
Після низки наклепів і доносів, в 1769 році Григорій Савич був звільнений з роботи й в додаткових класах Харківського колегіуму. Це було останнє офіційне місце роботи вченого-філософа і педагога.
Останні 25 років свого життя він був мандрівним філософом, без постійного місця проживання та роботи. Саме в цей час відбувається розквіт його творчості: він завершив збірку «Сад божественних пісень», написав основні філософські трактати, діалоги та притчі.
Помер письменник 29 жовтня (9 листопада) 1794 року в селі Іванівка Харківської губернії, після довгої та важкої хвороби. Пізніше був виконаний заповіт просвітителя — на його надгробній плиті з'явився напис «Світ ловив мене, та не впіймав». Зараз могила українського філософа знаходиться в селі Сковородинівка під Харковом.
Головним змістом людського існування Григорій Сковорода вважав самопізнання. Свої книги він писав химерною сумішшю церковнослов'янської, української та російської мов, байки — російською книжною мовою, пісні — українською.
Все своє життя Григорій Савич наполягав на освіті, протиставляючи свої ідеї церковної схоластики. Був переконаний, що боже царство знаходиться всередині кожної людини. Як філософ, завжди базувався на знаннях Біблії.
Цитати автора
Святість життя полягає в робленні добра людям.
Щоб пізнати Бога, треба пізнати самого себе. Поки людина не знає Бога в самім собі, годі шукати його у світі.
Струмочки можуть потекти в інший бік, а ваше озеро може так само висохнути. Джерело ж для мене завжди надійніше од калюжі.
Не все те отрута, що неприємне на смак.
Хто думає про науку, той любить її, а хто її любить, той ніколи не перестає вчитися, хоча б зовні він і здавався бездіяльним.
Бібліографія
1760-1770 - «Басни Харьковскія»
1770-1780 - «Сад божественних пісень, що проросли із зерен Святого Письма»
1772 - «Бесіда, названа двоє», «Діалог, або Розмова про давній світ»
1773-1774 - «Розмова п’яти подорожніх про істинне щастя в житті», «Кільце»
1774 - «Розмова, названа Алфавіт, або Буквар миру»
1775-1776 - «Ікона Алківіадська»
1780-1788 - «Жінка Лотова»
1783 - «Боротьба архістратига Михаїла з сатаною про це: легко бути добрим»
1783-1784 - «Суперечка біса з Варсавою»
1787 - «Вдячний Еродій», «Убогий Жайворонок»
1791 - «Діалог. Назва його — Потоп зміїний»