Вперше взявши з магазинної полиці книгу Петра Солтиса і перелиставши по діагоналі сторінки, очікував побачити черговий щоденник з нудним хронологічним висвітленням подій в стилі «тоді я пішов от туди, а отам сталось ось таке». Але це було тільки перше враження. Бо, таки придбавши її – а на той час книг про війну було мало, тому купувалось все що є – і почавши читати, виявилось, що це не зовсім щоденник. Переді мною справжні записки артилериста в тому розумінні, в якому можуть бути покладені на папір думки та враження цілком зрілої людини, що пішла не просто воювати як воюється, а цілеспрямовано націлилась бити смертельного ворога, що стоїть на порозі рідної хати. І не тільки бити того ворога особисто, а робити так, щоб і система, і люди навколо, теж якомога ефективніше били того ворога. Можливо, в автора бракує поетично-літературного хисту, тому не варто очікувати, що книга прочитається на одному диханні любителями вишуканих художніх бойовиків. Але той, хто хоч якось причетний до війни та військової справи, однозначно не зможе відірватись від захоплюючих подій життя артилеристів на передовій. А чого варті зафіксовані автором дуелі з російськими військовими спеціалістами того ж профілю, хоч і приховані за безликими, сухими, майже статистичними рядками чергових рядків щоденника (військову таємницю ніхто не відміняв), але підкріпленні живими емоціями учасників з українського боку. Впевнений, що книга «370 днів у камуфляжі. Записки артилериста» займе гідне місце серед книг про цю війну.

Колись, коли сплине час, не один рік, можливо навіть декілька десятиліть і подібні книги стануть не просто книгами чи документальною хронікою, а живим свідченням, найправдивішим свідченням цієї війни, аніж офіційні «сводки» та «новини». Навіть зараз я сама чомусь таким книгам більше довіряю аніж офіціалу, аж занадто різниться про те, що пишуть безпосередні учасники від того, що з’являється на офіційних сторінках та у звітах штабістів. З часом такі книги стануть не просто документальним свідченням, не просто історичною правдою, а документом, де вказані імена, прізвища, посади тих, хто підставляв, крав, зраджував і тих хто з честю та гідністю просто виконував свою роботу. Важку роботу в багнюці, без належного обладнання, просто старанно і з відчуттям, що це потрібно всім нам. Автор книги – щирий патріот. Так, ви можете саркастично усміхнутись, бо «щирий патріот» у нас знівечили, але якщо ви почнете читати цей щоденник, то усмішка з саркастичної зміниться на усмішку розуміючу, співчуваючу, зрештою, посмішку, яка свідчить, що думки автора з вами співпадають. Можливо хтось скаже, що трішки пафосно і патріотично викладені деякі записи в щоденнику, а можливо це якраз та сама «фішка» книги аби виокремити її серед інших чи звернути увагу на написане. Можливо саме цей момент трохи пафосного патріотизму щось заворушить в середині кожного. Можливо. Все можливо. І пафос також має право бути присутнім. Це книга у формі щоденника, який автор веде з першого дня мобілізації, починаючи з вересня 2014 та закінчуючи вереснем 2015-го. В щоденнику автор майже кожен день описує свої спостереження подій, що відбуваються у військовому середовищі. Купа проблем, пофігізм деяких офіцерів, проблеми матеріального забезпечення, процвітаюча аватарія, недосконалість навчання, виїзд на передову, військові будні і знову спостереження та думки… Це життя артилерійської бригади, «Ліра», яка в зимову кампанію 2014-2015 дошкуляла сепарам на Горлівському напрямку, тримала позиції на Майорському та Стаханівському напрямку. Цінність цієї книги полягає в описі подій з прізвищами та посадами солдатів та офіцерів за які можна б було притягнути до відповідальності, бо це документальні свідчення, але… але це не рапорт… та й автор у своїх роздумах не однократно називає себе та тих, хто поряд з ним «цифрами», адже на "цифри" не зважають вони для кількості, для закриття дірок, для виконання плану, для статистики, для будь чого, але не для гідного ставлення чи поваги. Проте самі ці «цифри» роблять неможливе, це ті "цифри" на яких можна покластись, це ті "цифри", які і є справжніми людьми. І це просто буденна робота тих, хто захищає, проте вона як буденна, так і просто неймовірна, бо в цій буденності знову випливає той самий вже неодноразово згаданий «буденний героїзм», проста важка чоловіча робота від якої залежить і наш мирний сон і дах над головою. Можливо, через багато років і навіть декілька поколінь ця книга буде цінна історикам цієї війни, коли вони будуть розбирати особистості і тих, на кому лежить відповідальність, бо книга дає зрозуміти те як воно було тоді і від прочитаного виникає не тільки купа запитань, а й деяке «прозріння» в цивільного, який не обізнаний в «тонкощах» армійських буднів і знань про армію- а як воно там служиться? – а от так як в книзі, з усім: з добрим і поганим, з чесним і негідним, з великими проблемами і великими радощами, із дурістю штабістів і винахідливістю тих, хто на лінії вогню… є все... і, повірте, написано легкою мовою, просто, коли починаєш читати щоденники, коли до цього читав художню, то спочатку складно, але потім це затягує. Можливо, це не правильно, можливо пихато чи самохвалькування, але мені було дійсно цікаво. Дійсно хотілося читати і вникати в ці армійські будні і було навіть цікаво дізнатись, як робляться розрахунки для артилерії. Ну якщо чесно, то зацікавленість була ще й особистою, бо мені так і не розповіли, як працює артилерія і як воно там було. Це вже потім, коли я розказала про книгу і про те, як в ній все детально описано, то мені вже розказали і підтвердили: так працює артилерія, так живуть артилеристи і такі випадки на війні були і не поодинокі, що описані в книзі. Тому такі книги потрібні і їх потрібно читати, хоча б для того, щоб просто знати і просто не задавати дурних питань і робити хибних висновків. Отже правдива книга, про правдиві 370 днів армії, людей та війни.

Да, книга действительно очень интересная. Изложения автора доступны для людей с разным образованием. Эта книга будет полезна как студентам, изучающим историю нашей страны, так и простому, обывателю, которого это Война не коснулась. Особенно интересна тем, кто не знает как работает гранатомёт, не знает ужас от грохота гаубиц, тех, кто не знает, что такое потерять в один момент все - жилье, работу, надежды и мечты. Эту книгу обязательно, должны прочитать наши соотечественники, которые во время военных действий на Донбассе ходили на концерты популярных групп, развлекались в питейных заведениях, жили как не в чем не бывало. Поэтому, думаю нашей молодежи полезно будет знать, что же чувствуют люди, чем они живут, которые променяли размеренную жизнь, с чистой одеждой на жизнь в камуфляже под дулом пулемета. Наши соотечественники, которые не остались безразличными к сегодняшней ситуации в стране, люди, которые не 100, а более чем 300 дней провели в окопах, без света, воды из крана, и бытовых условий, ради своих соотечественников, мира в их семьях. Спасибо, автору за интересную книгу.