Мейкон Лірі втрачає сім'ю. Через трагедію від нього йде дружина, на додачу він ламає ногу. Залишається лише пес Едверд, який на всіх кидається і який абсолютно неконтрольований. Мейкон переїжджає в батьківський будинок, де мешкають його сестра і ще два брати. Та наймає дресирувальницю для Едварда, таку собі Мюрієль. Життя дає новий шанс, і навіть сам Мейкон змінюється. Та минуле не відпускає, знову з'являючись напівпримарними образами. Непростий вибір постає перед героєм. Що ж він обере? Мила, іронічна і якась трохи меланхолійна історійка. Дуже потішила "особлива" педантична сімейка Мейкона, а пес Едвард - поза конкуренцією. Лірі - автор путівника "Турист мимоволі". Він подорожує та пише свої поради для самотніх бізнесменів. Цікаві, але, на жаль, трохи вже застарілі на сьогодні.

Історія починається з того, що подружня пара хоче розлучитися, тому відразу зрозуміло, що кожного з них чекають зміни, за якими буде спостерігати читач. Проте нового життя прагне лише дружина, Сара. Вона хоче свободи після двадцяти років шлюбу і нещасного випадку з сином. Натомість Мейкон – людина, яка комфортно почувається у середовищі, до якого звик. Він консервативний, йому зручно в рутині, зрештою він просто почуває себе безпечно, коли оточений усіма правилами і стратегіями поведінки. В Мейкона є два брати і сестра, усі вони середнього віку, через різні сімейні обставини живуть разом і відображають непростий характер сім’ї Лірі. Загалом, кожен персонаж книги – кардинально інший, не схожий на інших. Усі герої мовби рухаються різними траєкторіями і важко передбачити як вони будуть взаємодіяти, коли перетнуться. Для мене найзагадковіший персонаж – саме Сара. Оскільки оповідь ведеться від імені Мейкона, то було б цікаво зрозуміти її мотиви поведінки, а головне – як вона бачить свого чоловіка. Ковтком свіжого повітря виступає Мюріель – непередбачувана молода жінка, здатна на рішучі вчинки. Вона помітно виділяється на тлі інших героїв. Візьміть хоча б одну з її професій - тренування собак. Саме так вона знайомиться з Мейконом, який має проблему зі своїм псом. До речі, собаці присвячено багато сторінок і комічних ситуацій. Дуже щирий Джуліан, видавець, з яким співпрацює Мейкон. Якось Джуліан каже Мейкону що він його найкращий друг, чого Мейкон точно не очікував почути. Проте Джуліан дуже вдало з’являється, він «найнормальніший» персонаж твору. Загалом, книга варта читання. Авторка глибоко продумала кожного героя і очевидно, що для неї вони втілюють особисті спостереження за людьми.

Поняла, что читала ее "Катушку синих ниток". Как и в одной, так и во второй книге я не поняла, что хотел сказать автор и для чего она писала эти книги. “Катушка синих ниток” - просто рассказ о не очень счастливой семье. “Случайный турист” - это история мужчины, который разводится со своей женой, у них погиб сын по глупой случайности. Вообще, мне, человеку, который любит путешествовать было интересно посмотреть на путешествия глазами тех, кто не любит путешествовать, и кому это “приходится” делать. Главный герой - журналист и писатель в издательстве, он пишет путеводители для тех, кто не любит путешествовать и хочет в своих путешествиях чувствовать себя максимально как дома и как будто никуда не уезжал. Эта книга могла бы быть такой же жизнеутверждающей и пронзительной, как “Вторая жизнь Увэ” - тоже такой брюзгливый мужчина не может найти себя после трагедии, но в “Случайном туристе” нет никакого вывода и особого роста персонажа. Мужчина встречает женщину, с помощью которой должен был бы измениться, но на самом деле ничего не происходит. Вообще книга достаточно депрессивная, а я не люблю когда книги меня вводят в уныние. Кстати, эта книга написана в 1985, и стала лауреатом Пулитцеровской премии в 1989 году, по ней сняли фильм. Я почему-то думала, что эта книга написана недавно, возможно, потому что перевод появился относительно недавно.