Як шанувальник творчості Ролінг, я, звичайно ж, очікував найближчій її реалізації своїх письменницьких талантів у сфері творів, які позиціонують себе, в першу чергу, як книги для дітей. Саме тому моєму подиву просто не було меж, коли абсолютно випадковим чином я дізнався про двох після поттерівських романах письменниці, призначених аж ніяк не для дитячих умів. Звичайно ж, такі книги обійти стороною я просто не міг - не мав права - і варто було мені лише взятися за читання першої з них, "Випадкової вакансії", як здивування моє змінилося шоком. А шок в першу чергу був викликаний кардинальною зміною літературного стилю письменниці і зміною тих образів, які навіває складений нею текст. Для того, щоб добитися результату, Ролінг з самого початку розповіді відправляє цензуру в довгострокову відпустку, причому швидше за все за свій рахунок. Не сказати, щоб книга була багата матюками і сороміцькі словами і оборотами, але зустрічаються вони з досить-таки пристойній періодичності, що змушує читача з головою занурюватися в світ маленького англійського містечка, кожен житель якого має свої секрети і свої скелети в шафі, які з кожним дня все більше і більше наполегливо намагаються вирватися назовні і віддатися розголосу. Сюжет, з першого погляду, абсолютно нехитрий. У провінційному містечку Пегфорт від інсульту помирає місцевий голова ради правління міста (або як це у них називається - тепер уже й не пригадаю), Баррі Фейрбразер. Смерть цього не останнього для розвитку міста людини породжує за собою цілу хвилю (ланцюжок) подій, абсолютно, здавалося б, не пов'язаних між собою. До якого жанру належить ця книга? От чесно, поклавши руку на серце, я не зможу відповісти на поставлене запитання. Це ні детектив, ні драма, ні, тим більше, мелодрама і аж ніяк ніяка не наукова фантастика. Роман такого плану я читав вперше, не стикаючись раніше ні з чим подібним, а назва всього, що відбувається в оповіданні - Бруд. Бруд і людські пороки. Не розмінюючись на ваніль і тому подібні нісенітниці, Джоан Ролінг написала щось зовсім незвичайне, щось таке, що з силою б'є по мізках і змушує поглянути на своє життя і свої вчинки з боку, як би відчужено і неупереджено. Поспішаю попередити, початок цього роману необхідно саме перетерпіти і прочитати, намагаючись не звертати увагу на всякого роду труднощі, одна з яких - це величезна кількість дійових осіб, чиї імена запам'ятати нам, людям україномовним, дуже проблематично. Так, початок і кілька перших розділів тут - це та ще тяганина, сенс якої до читача ніяк не доходить - нудно, монотонно, повільно і незграбно автор підводить читача, як поводир сліпого, до того місця, коли читання стає не тільки цікавим, але і хвилююче захоплюючим, коли не хочеться зупинятися, а хочеться вбирати все ті події і неприємності (а книга якраз-таки є певним збірником неприємностей), в які занурюються Пегфорд і його жителі. Тут читач обов'язково побачить насильство, дізнається, яке розмаїття вад і недоліків може зібрати в себе одна-єдина особистість людини, що здається зразковим городянином і сім'янином, а на перевірку опиняється мерзенним брехуном, зрадником і, мало того, психічно нездоровим членом суспільства - і таких в книзі багато. Багато тут болю, насильства, нерозуміння (дорослих і дітей, пацієнтів і лікарів, працівників і роботодавців ...), є смерть, наркоманія, а також письменниця чомусь не змогла обійтися без сексуального насильства - попереджаю - неповнолітньої дівчинки, і до того все це барвисто і детально описано, що часом викликає навіть огиду. Героїв, повторюся, в книзі багато (близько п'ятнадцяти осіб, жінки і чоловіки різного віку і верств суспільства) і жоден з них не є головним. Кожен переслідує свою власну мету і кожен живе своїм власним, мало що залежить від інших, життям. Часом навіть здається, що всі ці люди не те, що не знайомі один з одним, але живуть в різних містах, віддалених один від одного на великій відстані, і саме тому, як раз-таки, і цікавіше буде читачеві в самому кінці, коли всі долі і сюжетні лінії переплетуться між собою самим незвичайним і несподіваним чином, змушуючи від подиву (розчарування, смутку, туги, скепсису і ще цілої купи інших не зовсім позитивних емоцій, які здатна викликати ця книга) кліпати оченятами і в німому питанні роззявляти рота ... Безперечно, не визнавати талант Джоан Ролінг як видатної письменниці, здатної працювати в різних, а часом і діаметрально протилежних, жанрах, було б дурістю. Закінчити одну з найгучніших серій книг і тут же написати щось, що ніяк не пов'язано зі вже напрацьованим і відмінно зарекомендували себе матеріалом, та ще й таким чином, щоб вийшов нехай і важкий, але дуже захоплюючий і цікавий роман - це дорогого коштує , і не кожен письменник на це здатний. Книга чудова, читати її варто.

Ця історія безперечно має право називатися детективом. Або навіть трилером. Дія розгортається у маленькому затишному англійському містечку Пеґфорд та на сусідніх йому Полях. Спокійну, неспішну атмосферу містечка враз руйнує неймовірна новина - раптова смерть одного з членів місцевої ради Баррі Фербразера. Це стає відправною точкою для трагічних подій. На неї дуже легко звернути увагу: яскрава обкладинка, стильний дизайн, гарне оформлення та відмінна якість друку.Із книгами від "Абабагаламага" не може бути інакше.Ця книга заінтригувала мене перш за все прізвищем автора .Затятий поттероман, я вирішила, що книга моєї улюбленої авторки точно має бути у моїй бібліотеці, навіть якщо я її і не прочитаю найближчим часом. І я не помилилася: читати цю книгу було дуууже важко.Я здолала її до кінця не з другої і навіть не з третьої спроби. Чому так сталося? Не треба думати, що на це якось вплинуло моє захоплення "Гаррі Поттером". Зовсім ні. Я ніколи не ставлю ярликів і не суджу письменника лише по якомусь одному його творінню. Причина тут в іншому. По-перше, як прийнято у маленькому місті, усі знають всіх. Складається враження, що авторка теж хоче познайомити нас чи не з усіма жителями її уявного Пеґфорда. Уже з перших сторінок читача просто завалено купою нових імен і характерів. По-друге, ця книга орієнтована на дорослого читача. Авторка порушує такі наболілі суспільні питання, як алкоголізм і наркоманія, підліткові статеві стосунки, гомосексуалізм, домашнє насилля та життя у малозабезпеченій сім'ї. По-третє, як на мій смак, ця історія написана занадто сухо. Так, вона безперечно вражає своїм трагізмом та карколомністю розгортання подій, проте не вистачає якихось деталей. Не можу сказати, чого саме бракує цій історії, але щось тут не так. Перечитувати її найближчим часом я точно не буду. Проте для любителів жанру екшн, детективу та психологічної драми підійде на 100%.

Ззовні книга доволі приваблива. Нічого зайвого - ім'я автора, назва, видавництво і все. Є ще фон червоний з хрестиком, як на виборах, а з іншого боку - фон містечка - такого собі "британського дна". За об'ємом книга не велика. Але читалась вона мені дуже важко. На відміну, від Гаррі Поттера, вона була дещо нудною. Але ж на колір і смак товариш не всяк. Написана вона монотонно. В ній є багато героїв. Я просто не встигав запам'ятовувати героїв. Там до 5-ти сторінок розповіді і починався новий опис нового героя. Дивно. І важко. Кінг теж мав багатьох героїв у своїх книжках, але він їм присвячував щонайменше по 20 сторінок. У Ролінг цього не вийшло. До того, ж Англія описана у книжці доволі тускло. Англія тут постає в образі наркоманії, егоїстичних людей, які не дбають про дітей, а переживають все ж за свою публічну сторону, прагнення до влади, небажання залишатись в полоні буденності. Сказати, що ця книга "Вау" я далеко не можу, це все звичайно індивідуально, але це не та, з якими варто стикатись. У книзі описано все те, включно із крепкими слівцями, що можуть читати лише дорослі! Тут не буде традиційної казки, яку писала Ролінг напередодні. Тут тускле доросле, жорстке життя.