На початку ХХ ст. ім’я письменника Михайла Івченка (1890–1939) було досить відомим, але тоталітарна система вилучила його з історії української літератури майже на шість десятиліть. Повне видання спадщини митця — справа майбутнього.

До книги увійшла проза, опублікована у перших двох збірках М. Івченка «Шуми весняні» та «Імлистою рікою». Центральним образом цих творів стала людина, яка у складну добу соціальних потрясінь, революційних перетворень занурюється у власні переживання та відчуває парадоксальність нової дійсності, в якій не може знайти місце для себе. Основний конфлікт виникає на ґрунті розриву між ідеалом і дійсністю, метою і результатом («Векша», «Із днів польових»). Письменник підходить до нової дійсності не із соціальними, а морально-етичними критеріями, його насамперед цікавить, з яким запасом людяності, порядності прямує народ, нація у завтрашній день.