Еще Ницше когда-то говорил, что лишь развив шестое чувство - чувство ритмов истории, человечество сможет взвешенно пройти путь невероятных преобразований. Иначе трагедия неизбежна. И философ не ошибся, о чем утверждает автор этой книги, в свою очередь, указывая на опыт мировых войн. Именно седьмое чувство позволит уловить суть нашего времени - эпохи сетей. Эпоха разума (Просвещения) сменила церковные школы на государственные, а монархии на демократии. Эпоха же сетей призвана в корне трансформировать нынешние институты. Ее главная характеристика - постоянное подключение, и речь идет не только об интернете, но и о нашей невероятной связанности друг с другом. Структуру сетей лучше всего описывают рыболовные сети, где нет критических для всей сети центральных узлов, а с изъятием одной ячейки, ее легко восполнят другие. Во время «холодной войны» такая сеть была стратегически важной для США, где ее и придумали. Сегодня, когда системы функционируют по принципу децентрализованной сети, наблюдается парадоксальность данных технологий. Новая каста (так Ремо называет владельцев сетевых систем) не способна контролировать поведение всех узлов сетей, но и миллионы пользователей не знают, что на уме у новой технократической элиты. Данное восприятие реальности не свойственно рядовому европейцу, однако китайская философия видит мир именно так. Недаром экскурс в комплексную современность Ремо начинает на берегу тихого озера в кампусе для китайской элиты - в академии Учителя Наня Хуайцзиня, где он бывал лично. Это настраивает на медленное осмысление быстрых изменений. Автор утверждает, что человечество, столкнувшись с терроризмом, масштабными финансовыми кризисами и революциями, биткоинами, глобальным политическим популизмом и другими крупными потрясениями, уже не может руководствоваться историческими шаблонами. Оно должно выйти за пределы фактов и вооружиться инстинктом - седьмым чувством, которое открывает одинаковую сетевую природу всех перечисленных явлений - обнадеживающих и разрушительных; которые уничтожают, но, возможно, проводят к созданию чего-то нового. Метод китайской философии, который предполагает познание не только теоретическое, но и через эмоциональную и физическую связь, сказался на стиле книги. «Сторителинговиое» изложение, биографические и психологические портреты персоналий, меткие и неочевидные аналогии между старым и современным, интересные метафоры вместе с осведомленностью в философии, истории, политике, литературе и компьютерных науках, - все это, тем не менее, создает довольно живой и убедительный рассказ. Автор осмысливает идеи Витгенштейна, Лятура и Зимеля, события из истории Европы, Китая и Южной Африки, а иногда сваливается в водоворот философских абстракций. Главным двигателем эпохи сетей Ремо видит покорение времени. Автор говорит: «капитализм и рынки поправятся»; «умная власть» (принцип «не навреди») Обамы и других американских политиков сработает; национальные идентичности исчезнут под давлением глобализации; и, пожалуй, излагает важнейшую мысль о том, что Китай поднимется, а дела Штатов идут на спад. В мире, где вопрос «кому доверять?» синонимично к «кому ты подключен?», Ремо советует государствам строить сильные защитные ворота сетевого входа - фактически по принципу «cuius regio, eius religio» (чье государство, того и религия), историю которого автор также рассматривает. В то же время Ремо вспоминает о возможности сетевого сотрудничества между странами - например, между Китаем и США, - которое должно происходить только в случае волеизъявления стран принять правила сетевой системы. Книгу «Сьоме чуття. Влада, багатство і виживання в епоху мереж» стоит почитать тем, кто будет принимать важные публичные решения в ближайшее время институциональных изменений. В главной степени, она помогает определить свои связи и точки взаимодействия с миром, наладить связь с людьми, у которых уже есть седьмое чувство. А еще развивать в себе новый инстинкт - понимание законов работы сетей. Навык, действовать без которого в нынешнем мире скоро будет нереально.

Ще одна книжка, яку досить активно конспектував. Ще одна книжка, яка дивним чином йде в руки у найбільш потрібний момент. Це друга книжка за останній місяць (разом з «Антикрихкістю» Талеба), яка дала внутрішній спокій і допоможе спокійно пережити ті зміни, які настануть в країні після президентських виборів. Існує відчуття невідворотних змін у світі. Відчуття, що один період добігає кінця, а на зміну йому приходить новий, що ставить нові виклики і вимагає щодалі швидших рішень. Починають діяти імпульси та зв'язки, яких ми до кінця не розуміємо і які ще не вміємо контролювати. Те, що відбувається, перевершує нашу уяву. Нам доводиться визнавати, що ці сили руйнують систему. Але водночас вони ж породжують і нову. Ми в такій ситуації, коли треба навчитися бачити водночас обидві системи: і стару, і нову. Здатність відчувати реальне є такою ж важливою, як і відчувати, коли вступають в дію віртуальні сили. З одного боку, треба відчувати реальний світ машин, університетів і літаків-винищувачів, а з іншого - світ штучного інтелекту, даних ДНК і комп'ютерних вірусів. Потрібна здатність дивитися на світ, який невпинно змінюється, незворушно й холодно, і знати, чого ми хочемо в політиці, економіці, військовій царині, інноваціях тощо. Нинішня ситуація певною мірою схожа на епоху Просвітництва, коли потужні ідеї свободи, вільної думки, наукової революції, демократії та капіталізму руйнували основи давнього устрою. Ці ідеї хвилею змивали інституції, королівства та вірування Європи. Натомість виникло те, що нині відоме нам як модерний світ: поїзди поєднали нові ринки, наука втричі подовжила тривалість життя, демократія звільнила політику. Світ розколовся. По один бік опинилися нації та народи, які опанували, вдосконалили і використали інструменти епохи, щоб стати індустріальними, демократичними, науковими і заможними. Вони залишили позаду епоху королів і феодальних правителів, алхіміків всезнаючих священиків. Інші нації пропустили важливий поворот. Вони опинилися в пастці. Старі ідеї, безглузді владні традиції, різні пута не давали їм здійснити відчутний перехід до нової, розвиненішої рівноваги. Для Китаю, значної частини Латинської Америки та Африки стрибок до справжньої модерності був фатально нездоланним. Ще й донині вони намагаються компенсувати згаяне. Зараз ми перебуваємо на одному з перших етапів змін, які обіцяють бути ще значимішими, аніж ті, що після «темних віків» принесли столітні процеси Просвітництва та індустріалізації світу. По суті, йдеться про владну зміну. Ті народи та ідеї, які в минулому процвітали, в майбутньому можуть стати не такими успішними. Натомість ідеї, що з'являються нізвідки, здаються несподіваними, неможливими і в які навіть важко повірити, можуть зробити лідерами народи, що їх ми й не уявляли як ті, що колись контролюватимуть наше майбутнє. Суть цієї теперішньої зміни найкраще відображає поява неймовірної кількості різних типів мереж, що виникають довкола нас (підключення до фінансів, торгівлі, інформаційних технологій, транспортування, біології), та інноваційні комбінації, що з'являються завдяки тим або тим швидким новим зв'язкам. Модерні системи з високим рівнем мережевості відрізняються від тих, що є менш мережевими. Ми поки не усвідомлюємо силу мереж. Від старого складно відмовитися не лише в силу звички, а й тому, що нове нерідко здається нам позбавленим сенсу. Ми щиро не розуміємо, що можуть зробити мережеві зв'язки з ринком або ворогом на війні; приблизно так, як сотні років тому люди щиро не розуміли, як парові двигуни здатні вплинути на мореплавство. Звісно, історія пам'ятає імена тих, хто будував пароплави, але були й десятиліття розгубленості та протистояння новим ідеям, доки оновлена мова та наука змогли обґрунтувати цей перехід. Ми перебуваємо десь на тому ж найпершому етапі з мережами. Природно стверджувати: що ми збентеженіші, то з більшою надією чіпляємося за старі ідеї. Можливо, вони спрацюють, думаємо ми. Адже досі завжди спрацьовували. Чимало нових викликів проявляють нелінійність. Малі сили спричиняють масивні наслідки. Один радикально налаштований підліток, єдиний продукт не на своєму місці або кілька помилкових рядків у комп’ютерному коді можуть паралізувати всю систему. Масштаби цих зміщень зростають із кожним днем, позаяк сама мережа росте, обертаючи дзижчання однієї мухи на глобальні лавини. Колись небезпеки були локальними. Нині ж, коли мережі перекриваються і все навзаєм впливає, кризи каскадом насуваються одна за одною, в неймовірних масштабах. Глобальні мережі використовуватимуть, щоб здобути владу. Тож нам треба думати, як осягнути їхню справжню суть, як обернути їх на власну перевагу та, в ідеалі, переписати правила конфлікту так, аби наші вороги мали змогу реагувати – а відтак, змушені були помилятися. Впродовж століть саме збройні вторгнення, морські бомбардування та авіа нальоти змінили владу та багатство. В майбутньому вирішальний важіль впливу буде в того, хто володітиме і використовуватиме зв'язок, мережі та штучний інтелект. Політики, які знають, що «новини» для більшості людей стали мережею сумнівної інформації, розуміють, як підживлювати підключені мережі ідеями, шумом і картинками, які потім поширюватимуться зі швидкістю вірусу. Кампанії старого штибу – це майже війська старого зразка, що зіткнулися з повстанцями. Не та зброя. Брак мереж. Раніше історію творили публічно. Неможливо було пропустити великі війни. Всі революції були на перших шпальтах газет. Кожен новий науковий прорив широко висвітлювали й обговорювали. Коли планета якось значимо змінювалася, то це помічали й розуміли. Нині ж історичні зсуви спричинятимуть ледь уловимі маніпуляції в серці мережевих систем, усередині «чорних скриньок». Влада змінюватиметься ще до того, як ми про це дізнаємося. Найважливіші речі, які ставатимуться в нашому житті, будуть таємними. Суть Сьомого чуття не зводитиметься лише до того, щоб піддатися спокусам наших технологій, підпасти під чари того, як вони руйнують старі системи. Володіти Сьомим чуттям – це вимагає усвідомлення суті підключеної доби й бачення того, як це використати, щоб не руйнувати, а підтримувати ті речі, які для нас найдорожчі. Так, ми повинні створити нову касту, яка зможе гарантувати тривалий технологічний поступ. Однак ще важливіше: ми маємо впевнитися, що цей поступ відповідає нашим принциповим цілям. Мало що виразніше свідчить про різницю між нашим життям і життям тих, хто був до нас, аніж прискорення, зменшення затримок і поява миттєвого досвіду. Мережі стають швидшими. Ми теж. Швидкість убиває, особливо старі звички і думки. Більші багатства зосереджуватимуться у руках тих, хто керує швидкостями. Бути швидким – це конкурентна перевага; бути швидшим – вирішальна риса. Бої за владу, які більшу частину історії людства означали боротьбу за простір і території, тепер – доволі неймовірно – перемістилися в площину часу. На відміну від традиційних конфліктів, де можна максимально чітко визначити та простежити розміщення всіх небезпек, де лінії фронту розділяли військові й цивільні зони, підключений світ не має кордонів і фронтів. Поле бою тут – усюди. Майже відійшла в минуле військова стратегія, коли розумна і відчайдушна армія завжди може відступити, поступитися простором заради часу чи втечі, аби потім битися в інший день, нині. Простір – це стіна, яку можна проломити мережами, й не існує місця, куди можна втекти, крім якоїсь краще захищеної технології. Це означає не просто кінець розмежування воєнного і мирного періодів. Мережі завжди ввімкнені, а це означає, що ризики теж є постійними. Ми знаємо, що політичні вимоги до життя у воєнний час завжди відрізнялися – та й відрізняються від мирного життя. Зв'язок змінює природу об’єкта – мережі змінюють локаційну вигоду будь-чого, до чого торкаються. Зв'язок, роблячи об’єкт миттєво та чітко зримим, революціонізує його потенціал. Не дивно, що багато людей стали мільйонерами завдяки тому, що зробили світ швидшим. Мережі існують для компресії часу. Саме через це стиснення часу ми й прагнемо підключення. І те, чим було звільнення в часи Просвітництва, тим нині є прагнення стискати, редукувати час. Це основоположна й політична вимога, на яку жодна з нині наявних установ не здатна відповісти. Постійне підключення б’є, наче молоток по склу, по більшості наших комфортних установ. Ми цілком можемо назвати свій час епохою краху та створення. Крах багатьох старих ідей та установ, на які ми покладалися, і створення нових, побудованих уже на інших владних домовленостях. Революція, яка нині відбувається, є не лише революцією підключення. Вона зачіпає і дещо глибше – те, що стане основою наших взаємин із технологіями. Коли ми весь час підключені, то це означає, що інструменти і технологія цього підключення мають особливу владу. Мережеві зв’язки в майбутньому будуть потужними інструментами для збереження життя, але також вони лежатимуть в основі нової страшної зброї. Світ, який нас очікує, буде не просто світом підключення, а підключення дедалі швидшого. І так само, як людям в епоху Просвітництва довелося вирішувати, яким чином взаємодіяти між собою, відколи королі перестали вирішувати це замість них, нині нам доведеться поміркувати над тим, як розробляти й використовувати ці машини й технології. Найновіші технології вимагають не лише розуміння того, як працюють машини, а й інтуїції щодо найдавніших і найправдивіших ідей про те, як функціонують важелі людської влади та надії. Наше майбутнє вирішуватиметься не лише нашими правителями, а й якістю наших громадян. Нашим найкращим захистом буде не чекати на мудрих лідерів. Вони навряд чи постануть із системи, сконструйованої для старого устрою, - просто ж позбутися багатьох спантеличених лідерів, які у нас є зараз, буде доволі складно. Будь-яка стратегія, зіперта на сподівання великого лідерства надто ризикована для нас усіх. Значно ліпше покладатися покладатися на самих себе, використовувати спадщину Просвітництва (революція, яка перетворила об’єктів на громадян), щоб упевнитися, що нас знову не зроблять об’єктами, але цього разу сили, які ми не можемо зрозуміти й не здатні контролювати. Вимінюючи нашу свободу на зручність, ми надто швидко, надто сліпо розтрачаємо цей спадок. З огляду на особливий пресинг майбутнього, нас може підвести людський вимір. В наступні роки нам будуть казати, що все буде гаразд, якщо ми тільки дозволимо перебрати владу представниками Нової касти, оснащеними технологічними інструментами. Це буде катастрофа. Ці революціонери є визначальним елементом історії прогресу людства, але самі вони не зможуть написати наступні розділи. Однак сподіватися, що наші теперішні лідери зуміють надолужити час? Це теж малоймовірно. Ідеться не лише про те, що вони й далі з дивовижною переконаністю використовують старіючі інструменти індустріальної влади. Ні, їхні провали є менш небезпечними, аніж те, в чому вони можуть мати успіх: у контролі, нагляді, згортанні свобод в ім’я невловимої безпеки. Ці лідери думають над тим, як скористатися новими інструментами, щоб розширити владу системи, яка слугуватиме їхнім інтересам та їм самим. Тож своє майбутнє ми бачимо не у власних руках, а у руках двох груп, одна з яких не звертає жодної уваги на мережі, інша ж ігнорує гуманний вибір. Відтак єдиною відповіддю є освіта: ми мусимо навчитися самі. Ми повинні виробляти чутливість, яка дасть змогу прозирати крізь ці маніпуляції і вже після цього діяти. В наших розрахунках мають фігурувати інстинкти технології та історії. У технічну епоху найкраще нам слугуватиме чуття людяності, недосяжне для старих політичних і нових мислячих машин.