Рецензии «Оповідь Служниці»

Средняя оценка
10
  • 5
    6
  • 4
    5
  • 3
    0
  • 2
    0
  • 1
    0
Лучшие рецензии
  • Майбутнє не завжди буває щасливим
    Hanna Kharlan, 29 ноября 2017 г.
    Рецензия полезна?
    Роман-антиутопія Маргарет Етвуд «Оповідь служниці» вперше був виданий у далекому 1985 році. Український переклад книги з’явився лише цього року та відразу став одним з найбільш обговорюваних видань. Власну роль у цьому процесі відіграв вихід однойменного серіалу, який нещодавно було продовжено на другий сезон. Про що ця книга? Про «ідеальне» суспільство майбутнього, в якому у жінок та й у чоловіків по суті більше немає права вибору.
    Попереднє суспільство зазнало краху через розмаїття вибору. Натомість з’явилося нове суспільство, просякнуте «християнськими цінностями та любов’ю до ближнього». У Галааді все давно вирішено, залишається лише змиритися й виконувати заздалегідь визначену роль. Проте благими намірами, як відомо, вимощена дорога в пекло. По-іншому назвати те, про що розповідається в книзі, неможливо.
    У Галааді жінки більше не можуть працювати, володіти майном, читати, розпоряджатися своїми тілами та навіть мати ім’я. Їхнє призначення полягає в народженні дітей. Проблема в тому, що після глобальної екологічної катастрофи далеко не всі жінки здатні мати дітей. Тепер для цього є служниці, яких готують у спеціальних центрах. Якщо служниця не впорається із «завданням», її відправлять до іншого командора. Так відбувається до того моменту, поки служницю не визнають «не-жінкою» і не відправлять до колоній на прибирання токсичних відходів.
    Сторінка за сторінкою перед читачами розгортається історія Фредової (в минулому Кейт). Вона живе в будинку командора та його безплідної дружини. Значну частину книги становлять спогади героїні з колишнього життя. Чоловік, маленька донечка, невгамовна матір, робота редактором, найкраща подруга… Спочатку заборона працювати й мати банківський рахунок, маніфестації та вбивства протестантів, потім відчай і спроба втекти з підробленими паспортами. Їх впіймали, доля чоловіка та дитини невідома. Кейт стала однією з численних безіменних служниць, яка не мала жодної надії на порятунок.
    Загалом після прочитання виникає більше питань, ніж відповідей. Всі повинні відмовлятися від «свободи для» на користь «свободи від»? Чому мета не завжди виправдовується засобами, використаними задля її досягнення? Чи не чекає на людство схоже майбутнє? Хочеться сподіватися, що ні.
  • 18+
    Олеся Кізима, 23 сентября 2017 г.
    Рецензия полезна?
    ,,Оповідь служниці" - роман-антиутопія канадської письменниці Маргарет Етвуд, бестселер, починаючи з 1985-го року, володар численних нагород та основа для однойменних фільму, опери та серіалу. Нещодавній вихід українського видання ознайменувався чудовим оформленням з суперобкладинкою та досить непоганим перекладом. Прикметно, що авторка написала твір, живучи у Західному Берліні, тобто близько до муру, за яким панувала тоталітарна держава: хтозна, можливо, таке сусідство допомогло їй у створенні антиутопії.

    Сюжет переносить читача у світ, який потерпів глобальну екологічну катастрофу планетарного розмаху, що призвело до значного зниження плідності жінок. На території США створюється нова держава-теократія, очолювана військовими-релігійними фанатиками. Еліта - це Командори та їх Дружини, решта народу прирівнюються ледь не до рабів... Згідно нової ідеології, жінки-неДружини поділяються на групи, фактично позбавлені прав та свободи. Однією з таких груп є Служниці, тобто жінки, які здатні завагітніти. Їх примусово забирають до маєтків Командорів для виконання дітородної функції. Їм заборонено читати, писати, бігати вранці та мати яку-небудь власність. Вони одягнені у червоне і знаходяться під постійним наглядом. Однією з них стає Джун, якій таки вдається втекти та описати усі жахіття режиму у своїй ,,Оповіді служниці"...
  • Краще ніколи не буває для всіх...
    Олена Милитчук, 30 июня 2018 г.
    Рецензия полезна?
    Мені важко писати про цю книгу, розуміючи її важливість. Можна не вірити, що світ так раптово і тотальною може регресувати, але цю книгу варто читати, щоб усвідомити: те, на що ти закрив очі сьогодні, може зруйнувати тебе уже завтра.

    Поєднайте військову диктатуру, релігійний фанатизм і бажання взяти контроль над життям однієї половини людства – отримаєте яскравий приклад, як шлях насильства знищує усе і в тому числі цілі, яких сам добивався. Країна потерпає від спаду народжуваності і замість того, щоб створювати безпечні та гідні умови життя для кожної людини, хтось насаджує збочений вид сурогатного материнства, відкидаючи при цьому повністю надбання технічного прогресу в сфері репродукції. Формується каста безправних жінок Служниць, що мають виношувати дітей привілейованим, але (яка іронія), як правило, не спроможним до запліднення чоловікам. Як ви розумієте, ефективність так собі.

    А чи за дітей вони боролись взагалі? Чи дотримувались самі тих біблійних постулатів, про які так кричали і за які катували людей? Чи може, забравши права у жінок, чоловіки «жертовно» відмовились від власних бажань та зайвих привілеїв на користь майбутнього зникаючого людства? Де там. Лише лицемірний театр з безкарними вбивствами, рабством, позбавленням жінок людської гідності, тіньовою проституцією і впиванням владою, а в результаті ще й нульовою цінністю вистражданих жінками дітей.

    Розповідь побудована у вигляді постфактум сповіді однієї зі Служниць. Тут цілком виправдані саморефлексії та уривчастість думок, певна обмеженість інформації про новий устрій та обірваність історії. Адже це просто спроба одкровення однієї зламаної душі про те, як може бути пусто і страшно, коли в тебе забирають право бути людиною.

    Не буває нового народження там, де знищені свобода та рівність існуючих людей.
  • Сумна доля служниці
    vasiLIT , 25 марта 2018 г.
    Рецензия полезна?
    Книга Маргарет Етвуд «Оповідь служниці» написана в середині вісімдесятих років минулого століття і вона розповідає про тоталітарну державу, яка є псевдо релігійною, з суспільством, у якому всі події пов’язуються з трактуванням Біблії та біблійних історій. Роман дуже феміністичний, і в прямому розумінні слова релігійно страшний. Книга лякає, змушує задуматися, а більшість тексту написана дуже влучно. Головна героїня - служниця, яка мала роботу, чоловіка та свою сім’ю і раптом опиняється в іншому будинку заможного чоловіка в якості служниці, і змушена від нього завагітніти. Всі ці зміни пов’язані саме з державною релігійною політикою. Зав’язка історії розгортається досить мляво, а вже продовження і друга половина дуже динамічна та активна. У книги досить незрозуміла кінцівка, вона відкрита і передбачає власні судження та висновки читача, не зважаючи на те, що вони позитивні або негативні. Сюжет інколи досить незрозумілий, антиутопія досить банальна. Книга багатообіцяюча, цікава і її просто можна розібрати на цитати. Оформлення книги неймовірно красиве та якісне, переклад хороший. Рекомендую всім!
  • Антиутопія утопії.
    Євген Садовий, 15 июля 2018 г.
    Рецензия полезна?
    Автор рецензії – любитель утопій та антиутопій. Наслухавшись похвальних відгуків про однойменний серіал, вирішив взятися за книгу, а вдогонку переглядати серіал.
    Наратив побудовано справді як спогади служниці (Фредової). У серіалі тричі згадується її справжнє ім’я – Джун. У «попередньому» житті – бібліотекарка. Був у неї чоловік – Люк. Події відбуваються у недалекому майбутньому XXI ст., у специфічному диктаторському суспільстві християнського фундаменталізму – Республіці Гілеад. Воно утворилося внаслідок повстання у США. Навіть і в такому автократичному режимі є шпарини - чорний ринок і бордель. Навіть в СРСР таке мало місце...

    Служниця поступово розповідає, що відбувається в її реальному часі і згадує життя до зміни устрою суспільства (клуби, вечірки, викликаючий стиль життя і т.д. У книзі минуле скоріше із 1980-ми перегукується, у серіалі з 2000-ми). Настільки все заборонено саме для жінок, що для Фредової сильні бурхливі емоції викликає навіть вигляд старого гламурного журналу.

    Різких стрибків у розвитку, прискорень сюжету нема. Авторка якось зауважила, що події у книзі є екстраполяцією тенденцій укладу життя у США на майбутнє.
    Твір доволі тісно перегукується із «Прекрасний новий світ» (Гакслі) та «1984» (Оруелл).

    Поступово нас знайомлять з ієрархією:
    ДРУЖИНИ КОМАНДОРІВ – найвища каста прекрасної частини суспільства. Заміжні за керівників жінки. Вони мають ДОНЬОК, які насправді чужі діти удочерені їхніми сім’ями, тобто правлячою верхівкою. Право спеціально для Дружин народжувати спирається на деякі фрагменти Біблії.
    СЛУЖНИЦІ. Носять ім’я на честь чоловіка. Наша головна героїня зветься Фредовою на честь чоловіка. Основна їхня функція – народжувати дітей для тих Дружин Командорів, які не можуть мати дітей. Служниця приходить до Командора для здійснення акту в присутності Дружини. Ходять вони в одязі, що нагадує нідерландські чи англійські наряди для скромних дівчат з романів Джейн Остін чи як на картинах голландських художників – в шапочках-чепчиках з «шорами» аби інші на вулиці не могли чи не встигли розгледіти обличчя. Горе тим, хто не може завагітніти від Командора. Такі переходять в розряд «НЕЖІНОК» і будуть вигнані до колоній, де вже перебувають ненадійні маргіналки типу політичних бунтарок чи лесбійок. Там на них чекають важкі сільськогосподарські роботи і швидка смерть. Усі прошарки жіночих каст мають носити одяг певного кольору.
    ТІТКИ. Типу наглядачки за Служницями. Їм дозволено вміти читати. Часто у книзі і в серіалі плуталися з МАРФАМИ. Останні типу прислужниць.

    Щодо чоловіків, то крім згаданих Командорів ще є ОЧІ. Це типу служби безпеки. АНГЕЛИ – солдати, які воюють за постійне розширення Республіки Гілеад. ХРАНИТЕЛІ.
    Цікаво як протагоніста поступово усвідомлює, що хтось повинен вчинити бодай якийсь спротив абсурду та узурпації. Правдиво показано як будь-яка людина ламається і спотворює/втрачає своє «я», потрапивши в обставини типу Республіки Гілеад (чи концтаборів, чи ГУЛАГа).

    На щось я очікував до кінця від книги, але не дочекався. Мабуть якогось карколомного кінця. Втім, загалом не скажу, що вона не сподобалася. Потрібно включати уяву, оскільки є вкраплення філософії. Серіал (за мотивами книги!) в рази цікавіший, зокрема завдяки шикарній грі акторки – володарки різноманітних премій Елізабет Мосс.
    7 балів.
  • Nolite te bastardes carborundorum
    Vikusia Kogut, 28 июня 2018 г.
    Рецензия полезна?
    Перший роман-антиутопія, який я прочитала. І мені сподобався цей жанр, хоч і протягом читання моя думка неоднозначно змінювалась.
    Отже, в Республіці Гілеад всі жінки поділені на такі собі ранги - Дружини, Дочки, Еконожини, Марфи, Тітки, Служниці. У Служниць - найвідповідальніша місія - народити здорову дитину для Командора та його Дружини. Сама ідея експлуатації жінок в такий спосіб надто жахлива, щоб вірити у неї як у майбутню реальність.
    Але для головної героїні, колись її звали Джун, а тепер вона - Фредова Служниця, реальність саме така. Вона згадує своє колишнє життя: з чоловіком, донькою та соціальною значущістю. Читаючи роман, ти і собі потрохи загрузаєш у цьому болоті подій.
    Але, як і при будь-якій іншій владі, завжди є опір, опозиція і з цим - віра у краще. Згодом розумієш, що в деяких людей лишилися почуття, відчуття та Серце. І це робить життя хоч трохи стерпнішим. І це допомагає Жити...
    А в кінці роману на читача чекають історичні коментарі 2195 року. Такий собі аналіз прочитаного, з яким авторка вирішила допомогти читачеві усвідомити прочитане. Досить неочікувано і приємно - така собі вишенька на торті :)
  • Місце жінки... Де???
    Світлана , 24 июня 2018 г.
    Рецензия полезна?
    Маргарет Етвуд "Оповідь Служниці"
    Я не належу до тих, хто в захваті від книги. Мені читалося важко, довго й специфічно. Якщо вже почала, то не могла покинути, а як залишила, то тиждень могла за неї не братися і все обходити стороною.
    Здається, тут нічого аж такого нового. Таке просте й звичне бажання загнати жінку в рамки, показати її місце і призначення. Усе таке знайоме, лише тут набуте гротескних розмірів. Так, трохи незвично, жорстоко, безнадійно.
    У мене склалося враження, що ця книга написана для домогосподарок, отих хрестоматійних, з яких можна книги по домоводству писати. Щоб вони прочитали і зрозуміли наслідки. Але хіба вони читатимуть таку єресь???
    А може я стереотипно мислю і це просто ще один вагомий аргумент для феміністок? А може все набагато простіше, це просто історія, просто книга, просто антиутопія. Прочитати і... ні, не забути, а взяти до уваги. Щоб бути готовим. Бо життя така штука специфічна...
    Мушу зізнатися, що після неї я таки з острахом сприймаю будь-які надмірно релігійні заяви. Світ з розуму може ще й не зійшов, але не треба його з нього намагатися звести. Я хочу просто бути жінкою-коханою, реалізованою, потрібною, цінною, відкритою до нового. Не річчю. Не інкубатором. Не рабинею. Жінкою!
  • Місце жінки
    Юлия Мосиец , 1 июня 2018 г.
    Рецензия полезна?
    Як і багато хто, я починала з однойменного серіалу. Сказати, що він вразив - це нічого не сказати. Він шокував і залишив неймовірно потужний гіркий післясмак. Та, читаючи відгуки про книгу, я часто потрапляла на такі, що стверджували, що книга значно слабша і взагалі ніяка. Та, на щастя, це не так. Книга на 100% відповідає атмосфері фільму, а точніше фільм атмосфері книги.
    Світ майбутнього в республіці Гілеад. Те майбутнє, де повернувся патріархат, з його ще більш збоченими поглядами на місце жінки в суспільстві. Ті жінки, що зберегли здатність народжувати стали Служницями - по суті просто живими механізмами для виношування дітей. Саме Служниці приставляються до впливових сімей і повинні продовжити їх рід. Федорова - одна з таких, її місія - народити дитину від Командора Фреда.

    "Краще ніколи не буває для всіх,- уточнює він. - Комусь завжди гірше."

    Та я навіть і не знаю, кому стало краще в цьому світі майбутнього. Дружинам Командорів, які повинні фактично дивитися на зради власних чоловіків та які без своїх чоловіків теж по суті ніхто? Самим Командорам, що типу мають усе, але насправді більшості з них бракує такого простого, але недосяжного - любові? По суті жодні пороки, проти яких типу боролися не зникли, вони просто пішли в тінь і стали доступні лише вибраним.
    Сумна, але потужна книга, яка змушує багато про що задуматись.
  • Оповідь Служниці
    Daw Griff, 20 ноября 2017 г.
    Рецензия полезна?
    Історію що написала Маргарет Етвуд можна вважати однією з найкращих антиутопій. Я би сказав, що її варто прочитати кожній жінці.
    Для країн заходу ця книга не така актуальна, тому що там дійсно панує рівноправ'я, процвітає фемінізм і жінки звикли всього досягати самі. Книга більше підходить для жінок СНГ, тут здебільшого в жінок основна мета це вдало вийти заміж, народити дітей, і займатися хатнім господарством решту життя. Про жодну самореалізацію нема і мови, після одруження життя помирає в рутині і залишаються лише спогади про щасливе минуле.
    Етвуд взяла і нашу реальність і стандартним літературним методом довела деякі моменти до абсурду. Все таки неприємно відзначати, що життя помалу перетворюється в антиутопію.
    Мінуси також є. Перший і найголовніший мінус - це звичайно те, що чоловіки займаються сексом тільки заради запліднення і в певні дні, немає сексу заради задоволення і це дивно, таких чоловіків просто не знайдеш.
    В загальному, раджу цю книгу всім, але попереджую книга не для легкого читання, тому якщо хочете чогось світлого або легкого відкладіть її.
  • "Оповідь Служниці"
    p-t-a-s-h-k-a , 16 октября 2017 г.
    Рецензия полезна?
    Джордж Орвелл «1984», Євген Замятін «Ми», Олдос Гакслі «Який чудесний світ новий!», Рей Бредбері «451 за Фаренгейтом». Цей список відомих творів-антиутопій, авторами, яких є знані письменники-чоловіки, можна доповнити творами цього ж напрямку, які були написані жінками. Це книга Карін Боє «Каллокаїн», та роман Марґарет Етвуд «Оповідь Служниці», на якому зупинимось більш детально.
    Роман «Оповідь Служниці» був написаний вже трохи далеченького 1986 року, хоча порівняно з іншими антиутопіями, згаданими вище, він досить таки молодий роман за віком.
    В цьому романі Марґарет Етвуд ми знайомимось з новий суспільством, яке починає свій відлік, з кінця минулого тисячоліття. Суспільство поділене на ієрархічні сходинки. Тут є верхівка Командори, Очі, Хранителі. Присутні на сторінках роману й Дружини, Тітки, Служниці, Марфи. Судячи з назв прошарків суспільства, а також деяких назв у творі є посилання на Біблію. Тобто суспільство начебто християнське за назвою, але не є таким по суті. Йде боротьба з сектами, з розпустою… Начебто йде… Читач бачить морок суспільства, перекрученість норм та правил, фарисейство.
    Книга, написана в вигляді щоденника главної героїні, Служниці, обов’язком якої є народження дитини для сім’ї Командора. Цей щоденник буде досліджуватись в далекому 2195 році в історичних коментарях, з якими читач ознайомиться в кінці цього роману.