Історик Кирило Ткаченко у науковій, а водночас і публіцистичній книжці «Праві двері зліва» аналізує зміни у політичній поведінці німецьких ліворадикальних сил у зв'язку з їхнім ставленням до процесів, що їх у цьому середовищі називають «українською кризою» – Революції гідности та реакції на неї офіційної Москви, тобто анексії Криму та російсько-української війни на Донбасі. За спостереженнями дослідника, некритично прийнявши московсько-імперіалістичну візію, німецька радикальна лівиця істотно зблизила власну позицію з поглядами своїх буцімто опонентів у крайньо-правому сегменті ідеологічного спектру. Це уможливило не тільки програмові змістові перетини між ними, а й навіть спільні скоординовані політичні акції. На думку автора, цей феномен є симптомом і складником ширшої тенденції, притаманної західній радикальній лівиці загалом – мотивованого антилібералізмом геополітичного повороту, який оприявнюється в готовості солідаризуватися з будь-яким диктаторським режимом, аби тільки той позиціонував себе як антизахідний. Розглядаючи ці тенденції на конкретному прикладі лівих радикалів у Німеччині, дослідник задля увиразнення інтелектуального та подієвого контексту окреслює усталений у німецькій культурі традиційний образ України й окремо спиняється на чинниках сучасної політики історичної пам'яті, здатних завадити взаєморозумінню німецького та українського суспільств.