Під час читання "Під скляним ковпаком" американської поетеси Сильвії Плат задумуєшся про чималу кількість речей. Цей роман - єдиний прозовий твір, який письменниця написала за своє недовге життя, яке вона сама й увірвала, через що ми маємо певні підстави задумуватися над тим, скільки ж автобіографічного вона привнесла у цей твір...? Головна героїня - це дівчина на ім'я Естер Ґрінвуд, яка живе в 50-тих роках минулого століття. Вона талановита й перспективна, тому влаштовується в Нью-Йорк на стажування у модний журнал. І хоч її життя тільки-тільки починає набирати оберти - їй здається, що воно вже скінчилося. ЇЇ отруюють її власні думки й те, що їй нав'язує суспільство. Потихеньку Естер із молодої талановитої дівчини перетворюється на тендітну квітку, яка зсихається під вагою "скляного ковпака" своїх думок, котрі фактично відбирають у неї кисень... Це щемка історія про пошуки себе не тільки в сучасному житті, а й в своїх думках. Окремо хочеться похвалити конкретно це видання - чудовий переклад та фантастичної краси ілюстрації, які так метафорично відповідають змістові. Рекомендую!

Я просто не можу оцінити цю книжку хоча б на дрібку менше ніж 10 з 10. Бо за довгий час моїх доволі невтішних читацьких пошуків витвір Сильвії Плат - просто неймовірна знахідка для мене (навіть не знаю як мені так довго вдавалося її уникати). Бо написане в цій книзі - в саме серце (і ножем по серцю). І те, як вона пише, також. Феноменально бездоганно! Речення наче застрягають в тобі. Це чтиво дуже болюче, щемке, досить невтішне, місцями навіть тривожне. Але таке щире, близьке і безвибачливо відверте. Це чтиво - точно моє. Бо, божечки, як же ж сильно ця “сповідь” Естер Ґрінвуд мені відгукується. І відгукується дуже-дуже голосно, поки десь в закутку шкірить зуби моя трирічна депресія і схвально киває головою... P.S. Окремо хочу відзначити це видання від Видавництва Старого Лева і подякувати усій команді, яка над ним працювала, - воно прекрасне! Переклад, дизайн, ілюстрації - усе зроблено на найвищому рівні. Чудова робота! Тепер “Під скляним ковпаком” Сильвії Плат - почесна жителька мого топу найулюбленіших книжок.

Якщо чесно, то я думала, що книга описує давніші часи ніж 1963 рік. Чомусь мені здавалося, що це класика, але це відносно новий роман, який досить актуальний і для нашої сучасності. Досить така тяжка книга, адже ти постійно знаходишся в голові молодої жінки, у якої депресія. Спочатку читач зустрічає головну героїню, коли вона начеб-то успішно працює в модному журналі, відвідує вечірки. Але досить швидко дівчина скочується з "усе добре" до "усе дуже погано", і так вона потрапляє в місце, де їй мали б допомогти. Але як допомогти людині, яка сама не знає що для цього потрібно. Як допомогти людині, для якої кожен день це психологічні страждання. Депресія страшна хвороба, до якої неможливо підготуватися. А дивитися, як згорає молода, фізично здорова людина, якій би тільки жити та насолоджуватися усіма дарами, які може принести життя - це досить страшно. Книга дуже давить, навіює нехороші думки та постійну тривожність. Не можу сказати, що я насолодилася читанням, але такі книги потрібно читати, щоб знати, що ось таке існує. І воно ближче, ніж нам здавалося.