Дилогія Пауля Маара про "блакитне диво" захоплює з перших сторінок незвичністю форми (кілька оповідачів), яка дозволяє розкрити оцінку й сприйняття головних героїв, зіставивши із власними враженнями, та реально-фантастичним змістом, що представляє динамічний розвиток подій. Прикметно, що кожний персонаж має свою особливість, яка визначає його вчинки. Белло, або пан Белло, завжди безпосередній, чесний та допитливий. Цей герой викриває страх людей виказати істинні чуття. Піпі Зіркер демонструє безмежну батьківську любов і синівську відданість, характерну і для його тата, коли обидва перейняли аптекарську справу лише через родинний обов'язок. Пан Мельхіор - один із тих божевільних винахідників, без яких жодних поступів науки годі уявити. А Максові притаманна прекрасна риса - захищати друга, вдаючись до ризикованих дій. Тож автор порушує чимало позаактуальних питань, а саме: стосунки батьків та дітей, тварин і людей, взаємні права та обов'язки усіх істот, необхідність постійного руху й пізнання, проблема довіри, поваги до потреб іншого. Письменник наголошує на важливості залишатися собою попри все, навіть набуті дивовижні здібності, оскільки тільки так можна бути по-справжньому щасливим.