Завжди шкода було дітей, батьки яких хотіли реалізувати на них свої нездійснені мрії. Лідія - центр сім'ї. Батьки вважають її ідеальною. Особливо мати. Вона маніакально хоче, щоб її донька стала тією, ким вона сама не змогла стати, бо закохалась, вийшла заміж і народила дітей. Тато хоче, щоб у Лідії не було таких проблем із соціалізацією, як були у нього. Адже в ті часи бути азіатам важко жилося в Америці. Його уникали, а він соромився і боявся нав'язуватись. Зато Лідія повинна була стати найпопулярнішою, найкращою. А чого ж хотіла сама Лідія? Ніхто не знав. Бо вона ніколи не чинила наперекір батькам, бо не хотіла їх розчарувати. Але це все несказане накопичилось і призвело до того, що одного дня Лідія просто зникла... Уся сім'я була шокована. Ах так, уся сім'я це не тільки батьки. У Лідії були ще брат і сестра. Але у мене склалося враження, що для батьків вони були пустим місцем.. Особливо школа було Ханну - наймолодшу доньку. Вона була наче невидимка у власній сім'ї! Бо вона не Лідія... Коли читала, то була шокована тим, що батьки можуть чудити з власними дітьми. Але для багатьох нас це теж знайома ситуація. Кого ледь не з пелюшок готували вступати в медичний? Чи на юридичний? Чи на економіста?

Селесте Інґ - Несказане. Це болісна історія кохання. Ні, це не історія про Ромео і Джульєту та перше кохання, чи якісь подібні страждання. Любов про яку тут розповідається - це любов до дитини, до батьків, до своєї мрії та сімї в цілому. В книзі немає якихось різких поворотів сюжету, фінал ви знаєте з перших рядків, немає ні вбивств, ні зловживання якимись речовинами, неблагополучної родини теж немає але ви все одно будете весь час відчувати напруження, що від сторінки до сторінки лиш зростає. Якщо чесно то друга книга автора Усюди жевріють пожежі мені сподобалась більше, вона якась з більш живими героями але і цей її дебют теж досить вразив. Події книги розгортаються в 70-ті роки в пересічному американському містечку. Я думаю перемістивши події на півстоліття назад авторка змогла більш якісно показати ті проблеми на які хотіла звернути нашу увагу - гендерну нерівність та расизм/нетерпимість до тих хто інший (і ні, в книзі чорношкірих немає, раптом ви звикли до таких кліше). Але разом з тим показуються проблеми які пройшли з нами крізь час - дитячі комплекси дорослих людей і їх же намагання реалізувати себе через дітей. Саме обігруючи ці питання Інг і дає нам книгу, яка змусить вас замислитись над проблемами своєї родини

Скільки співчуття викликають хороші, милі люди, які зіткнулися з бідою, а потім виявляється, що їх життя нагадувала вируючий казан, з якого одного разу злетіла кришка. Сім'я Лі спочатку відрізнялася від багатьох інших: Джеймс американець за духом, але не по крові; його дружина Мерилін занадто розумна і допитлива, щоб бути звичайною домогосподаркою; троє дітей успадкували азіатські риси батька і європейську красу матері. Змішаний шлюб, який в ті роки не вітався. Але вже і не карався. Однак атмосфера в цій фінансово успішною сім'ї назавжди просякнута хворими емоціями: страхом, жалем, розчаруванням, образою. Тільки про це не говорять, тому що, пішовши один раз проти суспільства, Мерілін і Джеймсу більше не вистачило духу чинити опір наслідків свого вчинку. Спочатку вони щадили один одного, а потім воліли не чіпати хворе. Діти ввібрали цю батьківську тугу і, напевно, передали б їх своїм дітям, якби не трагедія ... Втім, в цій історії ніхто один на одного не кричав і холоднокровні бесіди не вів. Просто діти виявилися занадто живі, щоб жити в картонному будиночку і підтримувати картонні відносини. Фінал мене не здивував, але й не обнадіяв. А ось відповідь на питання, що ж сталося з Лідією, засмутило.