В точку! В самісеньку точку все написано як воно є у кожного в житті. І не завжди озираються назад такі люди як місс Долловей, яким вже за п'ятдесят, вони пройшли певний проміжок часу, відчувають, що молодість, зрілість пройшли, а попереду старість. Потрібно завжди пам'ятати минуле, адже без минулого немає сьогодення. Це не роман в один день, як багато хто пише, ще сповідь жінки за все життя. Тільки Вірджинія Вулф може так глибоко відчути настрій героїні та передати його читачам, ти мовби пропускаєш кожний рядом через себе. Відчуваєш запах квітів, бурхливу річку, як просипається весна, але в той же час книга неймовірно сумна.... Жінка прожила життя, може не таке яскраве, але воно було.Було. Життя проходить. Я не відчуваю розчарування, що книгу купив та прочитав, але після смак якийсь дивний. Хоча я розумію, що авторка хотіла донести. Що потрібно життя не відкладати у довгу шухляду, щоб потім не боротися з усіма комплексами, депресією, нездійсненими мріями. Знов таки розчаровуєшся в людях, особливо в тих, які себе вважають інтелігенцією, особливо неприємно читати про ті звичаї тодішніх лондонців. Скількох людей було зламано, скільки доль не прожили свій вік. Книга підійде тим, хто любить міркувати, філософам. Тим людям, які шукають яскравий фінал вона не підійде. Раджу читати подібну літературу в якійсь кризовий стан свого життя...є над чим замислитися!

Я був приємно здивований, коли дізнався, що існує український переклад одного з найвідоміших романів приголомшливої англійської письменниці Вірджинії Вульф «Місіс Делловей». Цікаво, що ця книга описує всього лише один день з життя жінки на ймення Клариса Делловей. Отже, червень 1923 року, місіс Делловей готується до прийому, який вона, дружина британського дипломата, сьогодні влаштовує. І вона сама купить квіти. Це важливо, адже саме цим реченням починається ця неймовірна книга. На позір роман може здатись банальним, але насправді він неосяжно складний. Складний в хорошому сенсі цього слова. Дорогою за квітами Клариса зустрічає друга своєї юності. Ця зустріч спонукає її згадати хлопця, який коли упадав за нею, та дівчину, в яку в юності була закохана сама Клариса. Зараз жінці п’ятдесят два і ці згадки її і печалять, і тішать. Більша частина роману – монологи героїв, звернені до самих себе. Варто попередити, що «Місіс Делловей» - це не та книга, з якої варто розпочинати знайомство з Вульф, але читати її варто неодмінно.

Книга про один день із життя аристократки Клариси Делловей, яка готується увечері прийняти поважних гостей. Письменниця за допомогою потоку свідомості дозволила читачу з самого ранку і до вечірнього прийому зануритися в особисте життя місіс Долловей, в її спогади про молоді роки, кохання. Чи шкодує вона про те, що колись давно вийшла заміж за перспективного, впевненого у собі Річарда Делловея, відмовивши Пітеру Волшу? Останнього вона зустрічає в день прийому: Пітер щойно повернуся з Індії і одразу завітав до неї. Вони не бачились багато років, чоловік звертає увагу на те, що Клариса постаріла. Волш ділиться з нею проблемами і радощами свого життя - він закоханий, дуже!! Але у заміжню жінку, там, в Індії. Проте, і Пітер, і Клариса відчувають, що між ними, можливо, ще може щось бути... те саме кохання, від якого жінка відмовилася в юності. Фінал твору відкритий - Пітер Волш з'являється ввечері на прийомі у Делловея: "А звідки цей страх? Звідки це піднесення? - питав він себе. - Від чого мені на душі так тривожно?" Це - Клариса, сказав він. Он вона, уже йде. Цими рядками (пунктуацію збережено) закінчується роман. У творі є ще одна сюжетна лінія (якщо взагалі у цьому випадку можна говорити про сюжетні лінії). Йдеться про сім'ю душевнохворого Септімуса Уорена, який повернувся після Першої світової війни морально скалічений і розбитий (події відбуваються у 1923 році). Повсякчас він згадує свого товариша, якого було вбито практично на його очах. Незважаючи на те, що Вірджинія Вулф не мій автор, цей роман залишив гарні враження. Хоча перші сторінки зовсім не обнадіювали, що дочитаю до кінця) Твір однозначно розрахований на підготовленого читача, якого не лякає термін "потік свідомості" (ні, це не 700 сторінок "Улісса" Дж. Джойса)))), а лише 200), передбачає синтаксичну невпорядкованість мовлення, ліричних відступів тощо.