Анна Топіліна має культуролічну освіту, диплом соціальної працівниці, працює з проблемними сім’ями і жінками - жертвами домашнього насильства, займається феміністським активізмом, навчалась на магістрській програмі із сексології. Авторка обіцяє книгу про повагу до власних потреб, про власні кордони, про найвідоміші пастки та рівноправні стосунки. Книгу для дівчат, які втомились бути хорошими і замість цього хочуть бути щасливими, реалізованими, сильними, самодостатніми та вільними. На мою скромну думку вона з цим завданням більш ніж впоралась. Ще і гарно все розклала по поличках. Розкриває головні структурні проблеми гетеросексуальних стосінкив: насильство, яке буває не лише фізичним; нерівноправність, яка заснована на тому, що очікує суспільство від жінки загалом і в стосунках, та яка через це відповідальність лягає її плечі; емоційна недоступність чоловіків, та її причини; Виховання відбувається з огляду на стать і більш того, має дуже великі, майже діаметральні розбіжності. Виховання ставить наше суспільство на певні рейки і в подальшому важко щось кардинально змінити. Чим далі, тим більше зрозуміло, що таке традиційне виховання вже не працює в сучасному світі, бо як раз виховання є однією з ключових причин тих самих проблем описаних вище. У вихованні також закладений міф про романтичне кохання, оскільки ми також виховуємось фільмами та книжками. Разом з ними ми всотуємо певні сценарії. Авторка розповідає на чому цей міф ґрунтується і чому це не завжди добре та які є побічні ефекти, і як вони безпосередньо впливають на наше життя. Що більш цінно, доносить, що це не єдиний доступний нам сценарій. Що партнери - це не загублені половинки, а дві повноцінні людини, і що це може бути зовсім не нудно, як це може здатись на перший погляд, а любов не має бути з фльором залежності та страждань. І взагалі, любов та стосунки не є необхідною складовою життя. Нажаль, багато хто, намагається любов’ю та стосунками закрити власні “емоційні діри” та потреби. Це ще одна причина виникнення проблем. Адже перед тим як вступати в стосунки, вкрай важливо навчитись розуміти свої потреби та самостійно їх закривати, а не “прикриватись” партнером. Без цього неможливі ті самі “здорові стосунки”. Закриття своїх потреб за рахунок іншої людини може бути однаково болісним процессом і для вас і для партнера. Натомість авторка намагається структурувати та запропонувати своє бачення стосунків, аби їх можна було вважати партнерськими і максимально уникнути тих всіх описаних вище проблем. Як на мене, тут найцікавіше. Оскільки ми всі різні, в першу чергу маємо навчитись любити та розуміти самих себе, і в цьому і криється “робота над стосунками”, хоч і не лише в цьому. Але точно не в намаганнях змінити партнера і ваші відносини. Спроби “врятувати” та змініти партнера завжди погана ідея. Разом з таким підходом сильно зменшується тривога на рахунок втрати партнера, а разом з цим, можливість потрапити у пастку сумнівів в собі, намаганні змінитися заради партнера, через те що нам здається, що ми не достатньо для нього хороші. Ми починаємо відмовлятися від власних бажань, потреб і ставимо себе на друге місце. Розчиняємось в іншій людині і непомітно втрачаємо самих себе. Як тільки ми сприймаємо партнера як окрему людину, а пару не як щось суцільне, всі принципи гарних стосунків можна легко розширити на будь які взаємовідносини між двома людьми. Тому що тут ми одразу переходимо на інший рівень, на рівень комунікації двох людей, яка включає в себе взаємну повагу, довіру, вміння говорити та слухати і разом з цим приймати особливості іншої людини. Тут вже не місце для ігор та маніпуляцій, страху раціональних конфліктів та відкритого висловлювання своїх почуттів. В книзі, як раз, досатньо багато присвячено принципам хорошої комунікації. Щойно ми змінюємо фокус, стає очевидним чому впершу чергу варто думати про себе та своє життя, адже що краще наше життя без стосунків, то вища планка - і то вдаліша буде наша взаємодія з іншими людьми, любовна і не тільки. Іншою крайністю є ідеалізація партнера, що так само небезпечно, оскільки “рожеві окуляри” рано чи пізно, хай там що, розбиваються об реальність. Що правда може бути запізно. І ні, вам ніколи не здається. Все саме так. Просто недостатньо довіри до себе і знову ж таки, через ідеалізацію, ми самі оправдовуємо партнера. Авторка пропонує ці зміни виходячи з того, що кожна окрема жінка вже прекрасна, в стосунках чи без, з розумінням про її власне цінне, важливе, достатнє й достойне “Я”. Що кожна окрема жінка самостійний і компетентний суб’єкт, завжди спроможна сама вирішувати, які ідеї впроваджувати в своєму житті, а на які - не зважати. Також авторка радить перед тим як вступати в шлюб, або ж серйозні стосунки, зробити деякі речі та пояснює їх важливість, як от: пожити самій, для того щоб навчитися себе розважати та тішити і залагоджувати власні проблеми, або навчитися заробляти гроші у спосіб який тобі щонайменше не огидний, а бажано - ще й дарує задоволення. Ще важливіше навчитися рахувати гроші і працювати з особистим бюджетом. Такі кроки принаймні убережуть тебе від можливої емоційної та фінансової залежності. Можливо в цій книзі не так багато нової інформації, але допомагає поставити самій собі питання, іноді не дуже зручні, але точно важливі і над якими можна і варто замислитись.

Вирішила прочитати цю книгу якраз перед святом, що наближається, і в мене виникли трохи суперечливі відчуття стосовно неї. Основний меседж книги в тому, що відповідальність за всі невдачі в стосунках аж ніяк не лежить на плечах жінки, як нас в цьому намагається переконати суспільство, і що насправді «з нами все так» і це доволі непоганий меседж. Але загалом для мене було мало якоїсь нової інформації, хоча було б непогано, якби я прочитала цю книжку років 10 тому, тож ЦА напевно все ж - підлітки і дівчата до 20, як стверджують у більшості відгуків. Для жінок вікової категорії 20-30 все ж є кращі книги на таку тематику від цього ж видавництва: «Несподівана радість самотності» Кетрін Ґрей чи «Купи собі той довбаний букет» Тари Шустер. Наголошу на тому, що це книжки не про ненависть до чоловіків і стосунків з ними, а про те, як насолоджуватись собою в будь-якій фазі життя, в стосунках і без, і любити себе в першу чергу, бо ж людина, що вміє любити себе і знає, чого хоче від життя, зможе вибудувати здорові стосунки з будь-ким, будь то дружба чи стосунки романтичні. А багатьом жінкам з пострадянських країн поняття любові до себе невідоме, натомість суспільство роками виховувало в них жертовність і самовіддачу (дітям, чоловіку, батькам), тому такі книжки дуже важливі. Я б цю книгу радила навіть більше чоловікам будь-якого віку, тим самим «споживачам» у стосунках, які виростають такими під впливом суспільних норм, на чому наголошує авторка, які не хочуть вкладати рівноцінні зусилля в партнерство і яким вигідні патріархальні установки романтичних стосунків, щоб вони поглянули очима жінки на те, наскільки ситуація неадекватна і перебільшена саме з патріархального погляду, але знаю, що вони такого читати не будуть, бо їм знову ж таки, це не вигідно. Мені трохи не сподобалось розжовування авторкою елементарних речей і повторення 100500-й раз фрази про різницю між статями, яка формується в суспільному вихованні і патріархальних нормах, абсолютно достатньо було сказати про це у вступі, який в книзі називається «матчастиною». І ще через оце «тикання» майже з кожного абзацу, склалося враження ніби якась незнайома людина набивається мені в друзі на фейсбуці і лізе з порадами, хоч намір написання самої книжки початково непоганий, і, взагалі моментами книжка сприймається не як книжка, а як різні дописи з блогу на одну тему, зібрані під одну обкладинку, що, напевно, так і є. І майже в кожному розділі є абзац типу: «от зараз ми обговорили це, а в наступному розділі буде оте», що виглядає як «лиття води» в дипломній роботі. Але основна проблема цієї книжки в перекладі, бо Топіліна - російськомовна і книжку написала російською. Я абсолютно підтримую переклад з російської на українську, але він має бути нормальним. В тексті повно русизмів, і якогось незрозумілого суржику. От наприклад фраза: «схильність чіпляти НАЛИЧКИ» і ті «налички» ще багато разів з’являються в тексті. Я от постійно стежу за оновленнями правопису, багато читаю, розбираюсь в запозичених словах, але все одно тільки віддалено розумію з контексту, про що ідеться, невже не можна було вибрати якесь нормальне слово? Ну або «варто лише НАЙТИ ідеальну пару», «чутливі й РАНИМІ», «якщо тобі ВИДАЄТЬСЯ - то тобі не видається» (видавати можна бажане за дійсне, а щось може «здаватись» чимось), «незрозумілі незрозумілки», «емоційні карусельки», «зі шкури вилузуватися», «збувати вихідні» (збувати можна товар, а вихідні проводять), «підстелити зарані соломки», «чоловік дістає оргазм» (звідки він його дістає? з верхньої полиці стелажу?) і багато тому подібних дивних виразів і термінів. Моментами здавалось, що перекладачка просто заганяла текст в Гугл транслейт і навіть не перечитувала результат. Я взагалі люблю Yakaboo Publishing, і в них є багато якісних перекладів, але в цій книжці таке враження, що якщо переклад йде з російської, то і перекласти можна як-небудь, все одно ж зрозуміють. Редактура теж погана, в словах на початку чи наприкінці часто пропущені букви. І ще, незрозуміло, НАВІЩО СТІЛЬКИ ШРИФТІВ? Великий, маленький, курсивний, жирний, звичайний, заголовки то курсивом, то капс-локом, просто кров з очей від того всього. Через це дуже важко було зрозуміти де саме починається новий розділ, де нова частина, а де просто цитата. Книжку увесь час хотілося відкласти і не дочитувати через таку кількість шлаку, але загальна нитка тематики затягнула, тож авторка справилась. За зміст можна поставити 4, за переклад з редактурою і версткою - 2,5. Раджу видавництву в подальшому ретельніше підбирати перекладачів і редакторів. І верстувальників теж.

Скажу честно - книгу ждала. Очень много тем раскрывает автор в своем блоге, но самое главное- читая книгу я поняла- я такая не одна. Не только у меня не складывалась отношения, это не только мои ошибки, но и ошибки партнера 50/50. Все мы играем свои роли в обществе. От девушек ждут, что будут послушными в детстве, отличницами в школе, хорошо закончат ВУЗ, найдут хорошую работу и...удачно выйдут замуж, как же без этого? Я чувствовала давление людей вокруг: когда замуж? Когда дети. Девушки часто хотят выйти замуж, но это не их желание, а желание, продиктованное общиной, друзьями. родственниками, родителями. Из-за этого давления мы сильно спешим и делаем ошибки, закрываем глаза на недостойное поведение партнера, чтоб визуально было "все в порядке", "я такая же, как все", "я замужем". В итоге получаем не то. что хотели изначально. Эту книгу я бы советовала всем молодым, и не очень девушкам, даже если не зайдет- подарите своей подруге или дочке. Кто бы мне рассказал так много в 15-20 лет?