Найдивніша книжка, яку мені випадало читати останнім часом. Під час прочитання мені все доводилося перегортати сторінки назад, і шукати певні схожості, бо здалося, що то здалося (вибачайте за тавтологію). Але ні, будь-які подібності, які я «придумала», як виявилося придумав автор, тобто вони у романі були. А може, у мене просто жахлива пам’ять – не можу судити. Деякою мірою мені здавалося, що це колообіг безглуздя, але потім я згадувала, що є спеціалістом в літературі абсурду, і що це все-таки не абсурд, тож мене попускало, і я продовжувала читати далі. У творі зображені кілька поколінь і кілька верств населення, яких пов’язує те, що так чи інакше вони знають про когось іншого з цієї когорти, і те, що вони безуспішно намагаються висловити свої почуття за допомогою літератури, ними створеної, власне за допомогою спільного читання. Ефект лавини: історії нанизуються й нанизуються, немає й натяку на щасливе вирішення хоча б однієї, ти втомлюєшся, але не здаєшся. Не буду спойлерити й розповідати, як врешті вирішиться доля головних героїв (що вони головні герої, я вирішила лише тому, що їхні історії були на самому початку і врешті в кінці). Скажу лише, що це історія, яку справді варто прочитати – хоча б тому, що варто знати, яких дурниць нам краще не чинити і які наслідки на нас очікують, якщо ми таки вдамося до подібного безглуздя.

Складно писати щось про улюблену книгу... Оформлення ідеально описує її вміст і настрій. Книга- пристань, книга-схованка, книга- надія. Про мрійників і для мрійників. Про людські життя і людські душі. Написана м'яко, ніжно, тонко, споглядально про сумне (інколи жорстоке), спустошуюче, несправедливе. Ніби розглядаєш якесь вишукане мереживо де і переплетення людських життів, і зіткнення мрій з реальністю, і спроби зберегти в собі прекрасне у потворному світі, і кохання, і красиві описи природи, предметів, деталей поміж неприємних ситуацій і втрат.І дуже багато книг- персонажі їх читають, пишуть, ходять у бібліотеку, працюють в книгарні, живуть в книгах. Всі персонажі аж ніяк не щасливі- вони втомлені, зламані складним життям, війною, втратили сенс подальшого життя. Проте сам стиль написання такий мелодійний та поетичний, що при прочитанні отримуєш не темний відчай, а світлу меланхолію, печаль людського життя і прийняття безпомічності в певних ситуаціях, нездатності протистояти долі. Деякі герої все ж знайшли неординарне вирішення, вибір свого подальшого життєвого шляху. Магічний реалізм тут у всій своїй красі, хотілося повирізати деякі речення та фрази і носити всюди з собою, зачитуючи всім навколо, тому що це прекрасно!) Горан Петрович однозначно майстер своєї справи з дуже цікавим, незвичним поглядом на світ. Здавалося б, серб, інша культура, менталітет, але наскільки ж його книга "домашня" і близька) Якщо ви любите обдумувати текст, копатися в ньому, читати між рядків, шукати потаємні стежки- спробуйте. Так, вона незвична і комусь може здатися нудною і ні про що, але для неї просто потрібен відповідний настрій (бажання сповільнитися і обдумати своє життя). Кожен однозначно зрозуміє її по-своєму і в цьому шарм сучасної експериментальної літератури, бо це не класичний роман з правильним лінійним сюжетом. Книга потрапила в саме серце і дала багато цікавих думок. Це така література, яка надихає творити, вигадувати і мислити ширше.

Книги в жанрі пост-модернізм даються мені дуже тяжко. Але це напевно єдина книга, яка мені сподобалася. Були певні моменти, які я все таки не оцінила, через не співпадіння з моїми читацькими вподобаннями, але в принципі від книги тільки позитивні відчуття. Це книга про книги, книга у книзі, книга про людей, які читають книги. Це світ, де читачі можуть зустрічатися в середині книги, яку вони одночасно читають. Головний герой книги, Адам, отримує дивну роботу. Йому потрібно переписати книгу згідно певних вказівок замовника. Але книги не проста, і сама зміна книги теж досить специфічна. Адам отримує екземпляр книги, про яку ніхто ніколи не чув. Її немає ні в яких переліках. А про такого автора взагалі нічого не відомо. Коли Адам починає читати книгу, то потрапляє до прекрасного маєтку, який оточений неймовірно красивим садом. А сам маєток відвідують досить цікаві читачі. І сама книги це суцільні описи всього навколо, без будь-якого сюжету. У книжковому будинку проживає глуха кухарка Златана. Жінка зникла уже десятиліття тому і весь час проживає у даній книзі. Книгу відвідує прекрасна жінка Єлена, яка постійно вивчає англійську мову. Ще тут є певне сімейство, яке навідується сюди відпочити. І от Адаму дають завдання викорчувати кущ троянд, чи замінити назву на фасаді, чи забрати арфу з кімнати – і він має видовбувати та насаджувати нові слова, щоб і завдання виконати, і не нашкодити самій книзі. І поки Адам займається цим вандалізмом, автор представляє читачеві інших дійових осіб. Це Наталя Димитрієва, яка також володіє одним із небагаточисленних екземплярів книги, і саме з нею проживає її компаньйонка Єлена, яка так сподобалася Адамові. А ще ми дізнаємося історію автора книги. Його драматичну любовну історію, де розповідається те, для кого він створив цю книгу, яка виявилася ідеальним місцем для побачення стількох людей. Нічого подібного я ніколи не читала, і навряд чи прочитаю.