"Клуб любителів книжок та пирогів з картопляного лушпиння" - це справжній скарб серед романів, літературний діамант, який обгортає вас теплим і вводить у незабутню подорож. Написаний Енні Барроуз та Мері Енн Шиффер, цей спільний шедевр - це святкування літератури, дружби та стійкості духу людини. Формат розповіді, представлений у вигляді серії листів, обмінюваних між персонажами, додає особистий шар, що відразу привертає вашу увагу. Ви відчуваєте, що відкриваєте для себе таємничий світ, багатий персонажами, які оживають своїми словами. Джуліет Ештон, головна героїня, - чарівна та зрозуміла провідниця цією історією після Другої світової війни. На фоні чарівного острова Гернсі, роман прекрасно передає наслідки війни та непереможний дух його мешканців. Дослідження сили літератури в з'єднанні людей навіть у найнеймовірніших обставинах не лише зігріває душу, а й має глибокий сенс. Те, що вирізняє цей роман, - це здатність безперешкодно поєднувати гумор з глибшими, іноді темними, аспектами життя. Ексцентричні члени літературного товариства, кожен зі своєю унікальною історією, приносять веселий колорит у наратив, водночас стикаючись із важкими наслідками війни. Енні Барроуз та Мері Енн Шеффер створили повість, яка не лише вшановує писане слово, але й свідчить про силу, знайдену в несподіваних дружбах. Любов персонажів до літератури стає об'єднуючою силою, а книжковий клуб стає символом надії та відновлення в умовах випробувань. Якщо ви шукаєте історію, яка зачарує, підніме вам настрій і залишить вас із відчуттям захоплення, цей роман - обов'язковий для читання.

"Читання допомагає людині не з'їхати з глузду". Є книги, які плавно починаються, ти помаленьку починаєш пізнавати герої, потихеньку входиш у курс справи, а тут - шубовсь і ти вже в книжці. Прийом написання книги суто через листування доволі незвичний, але з часом втягуєшся. Спершу взагалі плутаєшся, хто кому пише, і хто є хто, але потім вже уявляєш собі тих всіх героїв, їхній вигляд, манеру спілкуватися і писати. Це дуже світлий і добрий роман про людей, які перейшовши всі жахи окупації і війни, не втратили своєї людяності. Про людей різних, але об'єднаних любов'ю до книжок. Герої тут згадують війну доволі часто, але вона все-таки показана не так жахливо, як то буває в романах про Другу Світову війну. Тут та війна виникає швидше як травматичний досвід людей, який вони вже змогли подолати. Це той тип книжок, який читаєш поволі, насолоджуючись кожною сторінкою. Це література надії. Роман однозначно сподобався. Особливо треба відзначити дизайн - на перший погляд нічого особливого, але ці жовтогарячі акценти додають родзинки цій книжці.

Перше, що впад в око, коли читаєш цю книгу, незвична структура тексту. Роман побудований у вигляді листів, які головні герої надсилають одне одному. В центрі сюжету - тридцятидворічна жінка на ім'я Джулієт. Вона письменниця, яка хоче написати нову книгу і шукає для неї ідеї. Якось одного дня їй надходить неочікуваний лист від зовсім незнайомої людини - такого собі пана Довсі Адамса. Джулієт і Довсі починають активно листуватися і чоловік в одному зі своїх листів згадує клуб із дивною назвою "Клуб любителів книжок та пирогів з картопляного лушпиння", чиїм членом є він сам. Так Джулієт поступово знайомиться з усіма його членами, які живуть на острові Ґернсі, дізнається історію створення клубу і врешті решт таки приїжджає на цей мальовничий острів. Одразу скажу, що книга була доволі цікавою. У Джулієт, головної героїні, чудове почуття гумору й бували моменти коли я реготала вголос. А ще мені надзвичайно сподобалася Ізола, яка була дуже кумедною, а головне щирою і відвертою. Тут повно розмов про книги і особливості роботи письменника. Написано дуже тонко, захопливо і легко. Така книга підійде кожному книголюбу.