Перша прочитана мною книга українського автора Андрія Любки. Зазвичай не дуже берусь читати сучасну українську літературу, якщо не знайома із автором. Не знаю, як я натрапила на цю книгу, але я її прочитала за 2 дві і дуже задоволена. Мені сподобалось, як автору описує події, дещо смішні і в дечому трагічні персонажі теж дуже сильно припали до душі. Книга описує життя звичайного вчителя історії під всевдонімом Тис і його ідеї як покращити життя українцям євроінтеграцією. Книга розпочинається з дещо веселими нотками, та я просто сміялась, а от закінчення виявилось не таким вже і веселим. Але з одного боку я рада, що все закінчилось так, це дійсно гарне закінчення. Книга містить детальні описи контрабанди і як люди намагаються на цьому заробити, і навіть подана інформацію про торгівлю органами. В загальному книга дуже цікава і динамічна, смішна і правдива, тому рекомендую до прочитання.

Факт незаперечний, що Любку надзвичайно приємно слухати і споглядати, а от як він читається, з'ясувала я зовсім нещодавно. Що ж - дотепно, іронічно, подекуди саркастично, як і у багатьох сучасних українських письменників. І, думається мені, що ця загальноукраїнська тенденція на в'їдливість робить наших теперішніх авторів схожими один на одного. А схожі вони у своїй вразливості і ображеності, про що не забувають нагадати на сторінках своїх романів. Ні, вони щиро люблять свою країну і вболівають за її розквіт, але вони травмовані, які їхні попередники. І нам потрібна ця література, аби через проговорювання проблеми прийти до її вирішення. "Карбід" - це карикатура, абсурдна до неможливості і реалістична на всі 100%. Це історія про Титанік (на борту ідейні, але, на жаль, лякливі лузери), який врізається в айсберг маргінальності. Ну, а далі Ви самі знаєте... І це протистояння старе як світ, хоч і від цього легше не стає. На мій смак, Любка пише добре, бо й читати його приємно (особливо, коли мова заходить про Балкани). І "Карбід" чудово вписується в наш "старий і добрий" сучукрліт, бо тема ще не вичерпана, а проблема не вирішена!

Зізнаюся, спочатку «Карбід» справив на мене на надто приємне враження. Персонажі всі як один наділені переважно негативними рисами, вигадане прикордонне і ду-у-уже контрабандне містечко Ведмедів теж симпатії не викликало, бо було описане, наче якась «дупа світу». Погодьтесь, такий тандем – явно на любителя. Але читання йшло легко, тож книжку я не відклала. І в підсумку – не пошкодувала! Геніальна ідея трохи схибленого провінційного вчителя історії – викопати тунель попід кордоном – лягла в основу сюжету. Інші герої ідею підхопили, а процес її втілення виявився насиченим пригодами та халепами. І тут вже на перший план вийшло вміння Андрія Любки прикрасити дійсність свого роману неймовірною кількістю дотепів, іронії і усіляких смішних кпин. Разом з тим, автор вміло поєднав їх у книжці разом із драматичними моментами. Адже є в «Карбіді» і сумні епізоди. На мій смак, розв’язка роману вийшла занадто стрімкою і наче трохи різко обірваною. Але що несподіваною – то це факт! Тому книгу можу сміливо радити всім.