Мені дуже сподобалися майже всі твори у даній збірці - звісно це будуть мої суб'єктивні враження від прочитаного. Особливо мені сподобалися такі детективні оповідання як: "Золотий жук", "Вбивства на вулиці Морг" "Викрадений лист". Всі вони просякнуті таємницями які не розгадати до самого кінця, мають міцний сюжет, не розтягнуті за обсягом. Це власне величезні плюси для мене. Але в збірці є також вишукані готичні оповідання та навіть оповідання з наявним фарсом та каламбуром. Тому з цілковитою впевненістю можу рекомендувати до прочитання літературним "гурманам".

В юності я не мала можливості познайомитися з творчістю Едгара Аллана По; переважну більшість сімейної бібліотеки складали твори класиків російської літератури, а з західних письменників чільне місце на полицях займали Драйзер, Діккенс та кілька томів Вальтера Скотта, Моріса Дрюона, Проспера Меріме. Про пригодницькі оповідання та детективи в дусі Фенімора Купера, Роберта Льюїса Стівенсона, а також Артура Конан Дойла, – взагалі не йшлося. Бо в радянські часи книжкові цікавинки, особливо іноземних класиків, були на вагу золота, а якісно укомплектована бібліотека – справжнім скарбом. Проте зараз збірка оповідань «Золотий жук. Ельдорадо» Едгара Аллана По викликала справжнє дежавю. Це й не дивно: Дойл народився за десять років по смерті По, Стівенсон з’явився на світ через рік, тобто у 1850 році, а Жюль Верн лише того ж року взявся за перо. Тож нове покоління письменників йшли у своїй творчості шляхом, що його першим торував містер По, адже не було такого жанру у пригодницькій чи детективній літературі, який би Едгар Аллан не препарував та не залишив свій вагомий слід. В оповіданні «Золотий жук» ми впізнаємо мотиви суворої піратської романтики схованих скарбів, пізніше широко популяризованої Стівенсоном, і там же заглиблюємося в топографічні нетрі довготи і широти, на яких згодом буде вибудовувати свої пригодницькі романи Жюль Верн. Стосовно відомого оповідання «Вбивства на вулиці Морг» та його головного «злочинця» – орангутанга-втікача, можна провести чітку паралель із конандойлівською «Строкатою стрічкою». Розбіжності можна помітити хіба що у навмисності злочину, описаному Дойлем і випадковістю страшного вбивства, вчиненого розлюченою дикою твариною. Читаючи ж «Викраденого листа», не сумніваєшся – саме з цього оповідання Конан Дойл запозичив свої сюжети про лиходіїв-шантажистів. І це лише те, що одразу ж кидається в очі. Але і в інших творах Едгара Аллана По багато всіляких цікавих загадок і запаморочливих відповідей на них, які й надалі будуть затребуваними як творцями детективів, так і трилерів, що ще раз підтверджує: ми маємо справу із засновником жанру класичного детективу і майстром психологічної прози.