Самобутня, цілковито зріла жіноча лірика. Чому жіноча? Тому, що серед поетів-чоловіків, рідко зустрінеш таке проживання, пропускання крізь себе життя, разом з усією його складністю і таку ступінь свідомої емоційної рефлексії. Післямайданна (за часом друку) збірка непроста для читання, в ній усе дійсне відчувається як плинне і ненадійне. Поезія повна відчуттів, та передчуттів, всього того, від чого сучасні люди намагаються втекти та сховатися. Звідки в молодої поетки така внутрішня сила? Така сміливість артикулювати свій власний та наш загальний біль і стурбованість? Мінімалістична простота її верлібрів, добуті з побаченого метафори слугують за спецефекти, що посилюють враження крихкості всього сущого. Попри мінорну тональність - це поезія про незламну духом, про те як душа грубішає, але не дає себе зламати, чи вбити, чи звабити, чи поневолити... Це поезія про каяття, та скорботу, як супутників пам,яті, як засоби для збереження свідомості та людяності, гідності, як прощення собі та виклик обставинам...