Я доволі давно хотіла прочитати дану трилогію, але успішно забула про неї. Напевно, краще б і не згадувала. Цю книгу потрібно було читати, коли я була молодше, хоча сумніваюсь, що це допомогло б. Досі не розумію, на яку вікову категорію було націлення, але, так як головним героям 15-17, то думаю приблизно такий вік для читачів. Так як я трохи старша, то читала з певною нотою іронії. Чесно кажучи, мої очікування були вищими ніж те, що я отримала в реальності. Не скажу, що я повністю розчарована, адже перш за все це легка книга для підлітків, скоріше виключно для дівчат-підлітків, проте цю історію можна було розкрутити набагато краще. Ідея книги - ідеальна. Молоді люди, які мають змогу подорожувати у снах, паралельно вирішуючи свої проблеми у реальному житті. Магія, таємниці, небезпека. Але що ми отримуємо насправді? 1. Погано прописаних персонажей. Я до кінця трилогії Джаспера і Артура візуально уявляла однаково, тому що вони всі просто красунчики з обкладинки без будь-яких унікальних ознак. Принаймні Грейсон і Генрі наділені різною зовнішністю. 2. Неспроможність головної героїні робити хоч щось значуще. Усі книги Лів просто існує. Хоча, перепрошую, це не правда, вона думає лише про те, що вона незаймана і як це скажеться на її стосунках з Генрі. Дійсно, найбільша проблема, зважаючи на те, що існує дівчина з шизофренією, яка тебе мало не вбила, і хлопець, який зараз бажає тебе вбити. Генрі подорожує у снах, щоб зрозуміти, що замислив Артур і допомогти своїй коханій дівчині, Грейсон розбирається з проблемами Лів у житті, навіть її сестра докладає більше зусиль, ніж наша головна героїня. Також додам, що Мія - це моє основне розчарування. Цей персонаж настільки класний і унікальний, що краще б вона була головним персонажем, а так.. я мала нагоду ловити її тільки на деяких сторінках книги, хоча вона була б прекрасним центральним персонажем. 3. Недомовленість у деяких частинах історії та занадто простий нудний фінал. Яка гарна історія життя є у Генрі. Звісно, він не любить розповідати про свої сімейні проблеми, проте скільки було можливостей якісно розвернути його стосунки з матір'ю, батьком чи навіть з коханкою батька. Ми отримали зіжмакані відповіді на майже усі питання, проте хотілось, щоб дані відповіді були дещо краще прописані. Так само і з таємничим автором блогу, демоном, фіналом в історії для Артура, Анабель та її лікаря. Під час читання було відчуття, начебто я купила квиток на американські гірки, але виявилось, що це звичайна гойдалка. Плюсами цієї історії є те, що книга затягує доволі швидко і її легко читати, персонажі прості і звичайні, тож можна себе з ними асоціювати в певній мірі. Великим плюсом є наявність таких персонажей як Мія (я вже казала, вона могла бути, а для мене і є, зіркою історії), Грейсон (просто прекрасний хлопець), Флоранс (експресивна особистість, за якою цікаво спостерігати) та Генрі (можна вважати головним персонажем, який тягне на собі Лів і взагалі цю історію). Як підсумок, можу сказати, що дана історія просто була. Вона не закарбувалась у моєму серці, персонажі не увійшли в топ улюблених, а час, який я витратила на читання даної книги, просто зник. Проте я не шкодую, тому що, якби це було узагалі не цікаво, я б після першої книги далі не читала.

От і завершилися пригоди Лів Зільбер і її друзів. Ми нарешті дізнаємося хто ж стоїть за ніком Втаємничена ( таємна особа, яка вела свій блог про таємниці усіх довкола "Сиділи- Балакали")...Чи існує насправді демон ночі?!!І Чим закінчиться ненависть Артура до всіх... Думала що автор трохи більше приділить уваги весіллю Ернеста і Енн...Я навіть очікувала, що на святі могло щось статися погане...Але Кірстен Ґір обмежилася парою абзаців... І так не розказала про секрет лабіринтів у сні і взагалі багато чого не розказала...Я думаю навряд чи ми дочекаємося продовження...Це ж завершена трилогія... Тому є певне розчарування... Хотіла отримати якісне підліткове фентезі, а натомість отримала підлітковий роман...

Ось і дочитала я трилогію «Зільбер». Історію про дівчину Лів, яка разом зі своїми друзями подорожує снами. Прогулянки в завершальній книзі стають «небезпечнішими». Тут тобі і туману напустять, і чорним пір’ям на тебе посиплять. Коридор із кольоровими дверима – це магічне місце. Часом небезпечне, часом таємниче і незрозуміле. Друзям потрібно розгадати всі його таємниці. Це обіцяла авторка, але в кінці книги прийшло розчарування. Чому саме Лів та її друзі могли подорожувати снами? Чим можна пояснити існування таємничого «коридору»? Ми так і не дізнаємося, Керстін написала: «чому обов’язково має бути пояснення?»