Із самого початку головна героїня дратує, не дивлячись на те, що її складна доля повинна викликати у читача розуміння (вона пересувається на кріслі колісному, її батьки померли, вона постійно сидить вдома, бо зовні живуть «чудовиська», і не має жодного друга), але роздратування розсіюється коли вона починає ближче спілкуватися із Цунео (тобто, головним героєм) і показує, що вона не капризна, розбалувана дівка, якою хоче здаватися. 😴 1️⃣ том манґи випромінює позитив, містить у собі елементи гумору і демонструє те, що інклюзія - це не завжди про те, що люди намагаються тебе уникати або обговорювати за очі; це і про те, що в тобі бачать особистість таку ж, як і в здоровій людині - саме тому Жозе і завела першу подружку в особі бібліотекарки (і тим самим показала, що вона ще й начитана) або закохала в себе друга Цунео. 😘 Що стосується особи, яка виступала ініціатором того, щоб Жозе постійно сиділа вдома, - бабусі, то спочатку ти думаєш, що вона тиран, але в кінці ця жінка відкривається як людина, яка просто переживала за свою онуку і не хотіла, щоб вона зіткнулася в реальності з таким почуттям як душевний біль (та і фізичний, в принципі, також). Доволі специфічна сімейка у Жозе з бабусею, але у них і життя не таке просте, щоб було все ідеально. 😒