Чудова книга! Дуже довго була в пошуку цікавого та захоплюючого ретророману, і ось знайшла серію книг Київська сищиця. Читається дуже легко, не можливо відірватися. Проте, повинна зауважити, що не всі книги цього автора мене зацікавили та сподобались, але цю книгу однозначно рекомендую.

Останнє моє знайомство із детективними романами А. Кокотюхи закінчилося не зовсім вдало через зловживання автора одним шаблоном на трьох. Аж раптом вийшла пара книг, де все має бути абсолютно інакшим. Що ж, давайте подивимося, що вдалося. Мені дуже імпонує обраний автором проміжок часу - початок двадцятого століття: відбувся науково-технічний прогрес, а до першої світової війни ще декілька років. Автор спробував зробити максимально повне занурення у ті часи, але багато речей постійно руйнували магію. По-перше, мова персонажів. Вони говорять як сучасні люди. Це не стосується вживання "старих слів", мова йде саме про те, як формується речення, обороти тощо. Звісно, написати усю книгу старою мовою ніхто не пропонує (це явно буде не масове видання), але додати дрібку старовини було б не зайвим. Окрім того, персонажі регулярно використовують слова, які в апріорі не могли бути вживані у той час. Наприклад, "прокачати ситуацію" або "пережили стрес". Це лише два приклади, які найбільш впадають у око, але їх значно більше. По-друге, відсутність деталей епохи: характерні елементи одягу, побуту, елементів оточення. Автор добре опрацював архітектуру Києва початку ХХ століття (про що красномовно нам повідомляє "список використаних джерел"). На мою думку, оточення виглядає як простенька декорація, якій життєво необхідні дрібнички, які будуть працювати на увагу читача. Для порівняння, С, Пономареко у романі "Вурдалак" зміг краще опрацювати дух епохи. Окремо хочу наголосити на новій героїні. Майже завжди можна відрізнити, коли героїню створив автор-чоловік, а коли - жінка. Знову ж таки, річ у маленьких дрібничках, які не мають функціонального значення, але створюють певний образ, деталізують його. І знову, задаюся питанням, чи може бути у автора головний персонаж без тяжкої долі та життєвої драми? Кількість жінок-детективів у літературі не переважна більшість, але прилад для наслідування можна знайти. Взяти хоча б цикл романів леді Крісті про подружню пару Бересфорд. Цікава концепція без однотипних драм, які після багаторазового використання викликають тільки нудоту. Окреме вітання художниці обкладинки. Виглядає досить добре, контрастно, хоча червоного плаття у книзі не було. Отже, непогана книга, яка поки що заслуговує тільки на 3 із 5. Ідея в цілому дуже гарна, але їй конче не вистачає доопрацювання, бажано наростити трохи м'ясця та жирку. В цілому, бажано, щоб кількість переростала у якість.