Купив цю книгу, тому що "купився" на анонс, що це була заборонена книга. Прочитав дуже швидко, читати легко і важко одночасно. Щоденник жінки, яка на собі відчула окупацію радянськими військами. Про те що там відбувалося я не знав. Як поводили себе радянські солдати з мирним населенням. Вона їх називає - івани. Про те що там відбувалося важко повірити. Але на жаль, це факти. Інша особливість це читати про те що там відбувалося, на третій рік війни з росією. Тому не варто читати всі відгуки на книгу, які написані до лютого 2022 року, вони примітивні. На жаль, тільки одна жінка написала своє бачення на цю книгу, вона прочитала після початку війни 2022 року. Ця книга про жах окупації. Чи з'явиться коли небудь книга від нашої жінки, про такі ж самі події в Бучі, Ірпіні або іншому місті? Прочитати варто, але більшість пожалкує про втрачені гривні.

"Жінка в Берліні" (The Woman in Berlin) - це потужна та вражаюча книга, написана з великою емоційною силою та історичною важливістю. Авторка, яка залишилася анонімною під псевдонімом Anonyma, розповідає про свої досвіди під час Другої світової війни, коли Берлін переживав найтяжчі дні облоги та окупації. Однією з основних сил цієї книги є її спроможність передати глибокий емоційний досвід героїні під час жахливих подій. Описи життя в зруйнованому місті, страх перед наступом ворога, пошук безпеки та втрата надії - усе це виткано в тканину автентичного наративу. Окрім особистої драми героїні, книга ставить перед читачем ширший питання про війну, людську природу та вартість миру. Авторка не соромиться висловлювати складні моральні питання, роблячи читача задуматися про те, що означає бути людиною в екстремальних обставинах. "Жінка в Берліні" - це літературний шедевр, що не тільки розповідає історію жінки під час війни, але і надає глибокі відгуки щодо природи людства в умовах кризи. Ця книга залишає читача з глибокими враженнями та викликає роздуми про найтемніші періоди нашої історії.

Ця книга – унікум. Це воєнний щоденник, що вівся вісім тижнів – з 20 квітня 1945 року по 22 червня 1945 року жінкою з Берліна. Ім’я цієї жінки довгий час було невідоме, автора називали «анонім» (тільки після її смерті у 2001 році стало відомо. що автор щоденника – Марта Гіллерс). Молода, трохи за 30-ть жінка, 20 квітня 1945 року починає вести щоденник, щоб виплеснути ту напругу, яка заважає дихати і заважає жити, яка робить безсилим перед невідомим страшним майбутнім – радянські війська на підступах до Берліну. Жінка записує кожен свій день. В щоденнику немає оцінок, самокопань, бажання звести політичні рахунки, викликати співчуття, і т. п. – це запис про події, про власні переживання, але ведеться він відсторонено, - просто переповідається як звичайний факт, що було, що відчувала. І від цього іще страшніше... Що ми знаємо про солдатів-переможців? Оцих всіх визволителів з мечем в одній руці і дитиною в другій? Оцих Альош-переможців? Тільки те, що нам розповідали, тільки те, що нам показували - героїчний солдат, високоморальний месник, лицар «без страха и упрека». Фільми, пісні, книги, ветерани на лінійках і на тематичних уроках… Ніби можна припустити, що той же ветеран буде розказувати дітям, як гвалтував німкеню чи крав велосипед чи годинник… Ні, про це не писалося і не розказувалося. Переможець має бути високодуховним і високоморальним. Інформація «про це» взагалі не допускалася. В той же час жінка описує перші тижні вступу радянської армії до Берліну – суцільні ґвалтування, насильства і мародерства армії-переможниці. Жінки, які збираються в чергах десь за продуктами, нині постійно обговорюють, стільки разів кого зґвалтували, чи вдалось комусь цього уникнути, чи вдалось батькам сховати дочку надійно, щоб до неї не дотягнулися переможці…Тема насилля армії переможців над мирним населенням взагалі і жінками зокрема – завжди табу. Підрозумівається, що раніше це було нормою, але за наших часів це поодинокі випадки, про які не варто говорити, щоб не кидати тінь на героїв… Так от. Поки не будуть говорити, поки й буде продовжуватись і для багатьох вважатись нормою. Нині тема зґвалтувань німецьких жінок радянськими солдатами вже не є такою табуйованою, як раніше, хоча від того є не менш шокуючою. За різними даними у 1945 році в Берліні жертвами сексуального насильства стали від 90 тисяч до 130 тисяч жінок. Історики зібрали навіть дані про кількість здійснених після війни абортів (для цього в Німеччині навіть тимчасово скасували заборону на аборти). Радянському керівництву про таку поведінку своїх солдат було відомо, але це не тільки не заборонялося, але навіть у певному сенсі заохочувались. І читати про це дико, страшно і шокуюче. До речі. Про цю книгу я дізналася іще на початку 2000х, але купити її тоді не було можливості – у нас вона не видавалася. Читати я цю книгу я почала іще до нинішньої російсько-української війни. зараз закінчила. І прочитане по-новому відкриває сенси радянської (російської) армії. В книзі багато спостережень про росіян і, зокрема, про солдат-переможців, які зараз як ніколи актуальні. До речі, після читання цієї книги мені стає зрозуміле відношення нинішньої Німеччини до нинішньої Росії. Цей синдром страху і синдром залежності, своєрідний стокгольмський синдром цілої країни… Здається, німці до цього часу не відійшли від тих травм. … і так. Я вкотре впевнююсь, що не було ніяких радянських/російських солдат-переможців у другій світовій. В Європі один насильник змінився іншим.