Книжки Мілана Кундери мають неповторний шарм: прямолінійні, чесні, написані про простих людей і їхні побутові проблеми. Автор не соромиться розповідати потаємне з життів своїх героїв, їхні думки, переживання, інтимні стосунки тощо. Але в його книгах є ще дещо, чим вони, власне, чіпляють: безмежна любов до своєї Батьківщини (Чехії, у даному разі). На сторінках книг Кундери ви не знайдете клятв у любові до Чехії - навпаки, він про це мовчить, але повірте, ви це щире, глибоке почуття теж відчуєте. "Жарт" мені сподобався більше, ніж "Нестерпна легкість буття" за те, що має більше спільного з Україною. Головний герой дуже нагадує українських письменників та дисидентів, яких звільняли з посад, відправляли до таборів за любов до Батьківщини. Ця книга не сумна, але розважлива та меланхолійна. У ній дуже детально описується культура Моравії, її значимість.

Як зазначають інтернет-джерела, це дебютний роман автора, він був написаний ним у досить зрілому віці, але ніби здається, що автор написав не один десяток романів, адже на сторінках цього твору все постає логічно, виважено, ніби писав автор зі значним письменницьким досвідом. І хоча письменницького досвіду великих романів у Кундери до "Жарту" не було, він втілив життєвий досвід на сторінках цього роману. Роман ніби простий, але він глибоко психологічний, автор ніби зауважує нам, що все наше життя - то суцільний жарт, і в залежності від того як "пожартувати",воно може докорінно змінитися. В принципі, так і сталося! Перед нами постають долі головних героїв - Яна Людвіка,Гелени,Ярослава,Люції... І з кожною людиною Життя взяло і "пожартувало" і це назавжди змінило їхню долю. Людвіка "жарт" примусив протягом років плекати думку про помсту, а коли він помстився, то це не принесло йому ніякої втіхи. Доля Люції також склалася б зовсім по іншому, якби хлопці над нею не "пожартували", але без спойлерів. Роман являє собою какофонію голосів героїв, де в кожній частині головні герої розповідають свої життєві історії. Кінцівка трошки кумедна (я маю на увазі стосунки Людвіка та Гелени), але Життя вкотре "пожартувало" і треба просто зробити з цього правильні висновки. В цілому, роман сподобався, легко читається, не дивлячись на досить складну тему стосунків "людина-людина". Раджу почитати!

Первый роман Милана Кундеры, написанный автором в 36 лет. Примечательно, что его героям приблизительно столько же: таким образом голос писателя, голос очень сложной и противоречивой эпохи делится на 4 части без нужды додумывать полуправдивые или откровенно фантастические события сюжета. Всё начинается с шутки: студент Людвиг Ян отправляет своей девушке-коммунистке шутливое письмо с текстом «Оптимизм — опиум для народа. От здорового духа несёт тупостью. Да здравствует Троцкий!». Трудно представить, что сейчас такая легкомысленная ерунда способна как-то навредить, однако годы юности Кундеры это грозило исключением из института, годами каторги на рудниках и недоверием со стороны общества на годы вперёд. Подавленный, но абсолютно неопасный интеллигент выбирает для мести системе очень специфический способ — "познать" жену своего врага Павла Земанека, что в итоге тоже вылилось в шутку, только теперь по-настоящему злую, трагическую и дурно пахнущую. Талант Кундеры-романиста раскрылся и в побочных линиях девушки Люции, которая разрывается между чувственным и физическим, общественным и личным, а также музыканта-фольклориста Ярослава, думающего об историческом прошлом своего края, лавирующего между историей и реальностью и потому живущего в своём мире, который может понять только человек, не существующий сытым сегодняшним днём.