Це просто треш. Наче гугл перекладач. Повно безсенсовних речень, от взагалі, я такого ще не бачив, в інших сенс змінюється на протилежний, повно американізмів, коли речення перекладаються дослівно, це звучить неоковирно і важко сприймається. Ось один приклад. "Тепер вона дивилася просто на мене. Вона змусила мене побачити себе, стисло, як особу, яка стоїть тут і яку розглядають. Досить високий чоловік з густим заплетеним волоссям, доісторичною зачіскою. То було все, що я міг перейняти з глибокого зондування, яке робила жінка в кріслі." Хто кого там стисло побачив? чомусь розпатлане первісне волосся в оригіналі перетворилось на заплетену доісторичну зачіску, доісторична зачіска? що це таке взагалі? речення не узгоджене з попереднім наче випадково вставлене, короше, тільки з глибокого зондування оригіналу я зміг перейняти сенс цього уривку. І ще. "Ми ввійшли до проходу, що закінчувався глухим кутом, який видавався твердою поверхнею (в оригіналі solid surface і оскільки це не технічна стаття а худ текст, з контексту зрозуміло, що мова про суцільну поверхню, без отворів, а не тверду, якою ще може бути стіна?). Моя супутниця промовила низку коротких слів, і це активувало оглядовий отвір на поверхні попереду. Я широко ступнув уперед і опинився на підвищенні, пильнуючи крізь отвір у дальній стіні довгої вузької кімнати." З цим отвором взагалі біда, на якій поверхні він знаходиться? хз. На тій, що перед носом, а не на дальній, якщо що. Ще. "Я бачив багато торнадо в репортажах теленовин і чекав на відеоматеріал з рінуватим шляхом шторму, наслідками, низкою розтрощених будинків, звіяних дахів, які збочили, завалившись." От як звіяні дахи можуть збочити, завалившись? У Делілло - ніяк. houses in a shattered line, roofs blown off, siding in collapse. Siding - це іменник. Обшивка. Делілло пише логічно, навідміну від перекладача. Виходить: будинки в розбитій лінії, дахи знесені, обшивка потрощена. Ще. "Я розумів, що він бачить того, до кого говорить. Він мав схильність бурлаки бути непроникним для імен та облич." В оригіналі "він не бачив того,.." I understood that he did not see the person he was talking to. Постійна мішанина з часом дієслів. І такого там повно. Краще б пан Нєстєлєєв писав власні книжки, а не перекручував чужі. Хтось взагалі вичітував цей текст? Але найприкріше в цьому те, що нормального перекладу Делілло тепер можна не чекати.

Це технотрилер, що оповідає про можливий варіант закінчення життя, коли воно не обривається разом зі смертю, а людське тіло, що перебуває «на грані», заморожується у кріокамерах у спеціальних центрах (цікаво, що автором вони порівнюються із дірами, розщелинами Землі). У цих центрах проводиться робота із оновлення органів та відновлення систем заморожених тіл. Джеффрі Локгарт вимушений два рази зіткнутися із цими центрами – при згасанні мачухи, а згодом – батька. Перебування в центрі і підготовка до кріозамороження важко піддаються розумінню Джеффрі, він має значні сумніви із доцільності цієї процедури та можливості відродження заморожених тіл, адже тим самим відбувається переписування майбутнього. Водночас він стикається із реальною смертю, що змушує його замислитися над різними варіантами закінчення життя. Важкувато читався цей твір. Головний герой здався дещо беземоційним, недостатньо відкритим, надто залежним від минулого, яке він не може відпустити. До того ж, непроста основна тема роману – смерть як культурний артефакт – провокує неоднозначні думки і сприймається важко. Утім, ця тема завжди буде цікава людям.

Мабуть, аби усвідомити все, що хотів сказати автор у цій книзі, знадобиться набагато більше часу, ніж пішло на її читання. Втім, і саме читання було непростим. Цей фантастичний роман не лише розповідає про кріокамери, а й навіює на читача такий же холод і моторошність. Уявити тільки, - уже зараз десь на просторах Центральної Азії жменька ентузіастів-фанатиків організували підпільну інтернаціональну експериментальну лабораторію під назвою "Конвергенція". Тут людей готують до кріозаморозки, а у спеціальному відсіку "Зеро К" їхні тіла вміщують у "струки", де їм і призначено зберігатися до невідомо якого часу. Назва "Зеро К" відсилає до абсолютного нуля (нуль за Кельвіном, що дорівнює −273,15 °C), тобто температури, начебто необхідної для введення людського організму в стан анабіозу. Фінансують лабораторію потенційні клієнти - багатії, які здебільшого прагнуть безсмертя, хочуть прокинутись у більш досконалому світі, де технології дадуть змогу побороти будь-яку хворобу і неміч тіла. Одним із таких анонімних меценатів є батько головного героя, Джеффрі Локгарта, - Росс. Та спершу "клієнткою" організації "Конвергенція" має стати його невиліковно хвора мачуха Артис. А провести їх обох по черзі в "останню путь" випало, ясна річ, Джеффрі. Книга надзвичайно напружена не лише через жанр та важку тематику. Стиль Дона Делліло відверто складний і навіть зміщує на другий план сюжет. Герої не надто виразні, швидше чогось недоговорюють, аніж розповідають. А мова тексту неначе спеціально поламана, не до кінця зрозуміла. До речі, в романі згадуються недавні події, зокрема, падіння метеорита в Челябінську і військовий конфлікт на Сході України. Дивним ходом автора видається й те, що в секретній лабораторії поряд з науковцями ідею кріозаморожування просувають релігійні фанатики, які також працюють над створенням нової універсальної мови для майбутнього світу. Розібратись у всіх принципах роботи "Конвергенції" - справжня головоломка, яку письменник залишає на волю читачів. Кожному з них також доведеться самостійно знайти відповідь на питання, а чи дійсно помістити себе в "струк" є виходом?