Серед усіх творів класичної української літератури моїми улюбленими є "Хіба ревуть воли, як ясла повні" Івана Нечуя-Левицького та "Земля" Ольги Кобилянської. Ці історії не просто запали в душу, а буквально довели до сліз своїм сюжет та персонажами. Але сьогодні я хотіла б розповісти про свої враження від твору "Земля". Насамперед про сюжет: він розповідає нам про сім'ю Івоніки Федорука. Сенсом його життя є догляд за своєю землею та благополуччя рідних: дружини та двох синів. Але одного дня мирне й спокійне життя Івоніки починає рушитися, коли сини починають поглядати на землю батька. Саме через неї починається боротьба, яка забере не одне життя і перетворить членів сім'ї Федоруків на справжніх ворогів... Цю історію повинен прочитати буквально кожен, оскільки вона наглядно ілюструє як ще сьогодні рідні люди, завтра перетворюються на найстрашніших ворогів. Ця книга про любов, дружбу, ненависть, вірність, взаємодопомогу, сміливість та боягузтво. До того книга написана настільки красивою українською мовою, що читати - одне задоволення. Щиро рекомендую!

Неочікуваний, та проте якраз передбачуваний факт: оцінити цю книгу за усіма принадами я зуміла лише через три роки після закінчення школи, коли її мене НЕ ЗМУШУВАЛИ вивчати для програми з української літератури. Почала читати чисто з цікавості - частково з бажання краще ознайомитися із західним буковинським діалектом (який аж ніяк не псує загального колориту, а тільки додає милозвучності до сприйняття конкретної картини), частково - прагнучи краще розібратися в характерах найбільших "скупих" історії - Івоніки й Марійки. Головним чином через те, що, прочитавши "Землю" вперше, я засуджувала тільки Саву: Рахіра заворожила його і з її легкої руки він піддався найтемшнішому, що ховав у душі. Однак повторивши, я зрозуміла, що батьків таки теж варто звинувачувати: як би вони не божилися, що любили обох синів однаково, в самому тексті прекрасно можна простежити, наскільки вище за молодшого брата стояв Михайло у списку їх пріоритетів. Ольга Кобилянська писала з метою показати, наскільки сильною була влада землі над звичайною людиною того часу і як вона передавалася, наче хвороба, з покоління в покоління. Та ондечки який ми маємо парадокс: надворі давно не дев'ятнадцяте століття, а от проблема того, як близькі родичі різними способами воюють за спадок ще коли батьки не встигли й померти, жива й до сьогодні. Тим закономірнішим мені здається, що найкраще в Ольги виписані навіть не "ідеальна пара", а саме негативні персонажі - Сава й Рахіра. Мабуть, спостерігаючи ще до цього трагедію братовбивста у родині своїх знайомих, яка й стала передумовою для написання повісті, жінка відчувала труднощі, намагаючись поставити себе на місце правопорушника або злочинця, тому й доклала більше зусиль, щоб правдоподібно описати ці образи, а в голову Сави на додачу вклала величезний конфлікт між доброю та лихою сторонами.