І ось цей день настав — зі дна постукали. Здається, чорнішого дня вже не буде.
Слухай, з кожним з нас це бувало не раз, проте важливо не те, скільки разів ти впадеш, а лиш те, скільки разів піднімешся.
Утім, жалі до себе скінчаться, сльози висохнуть, сили повернуться — і настане день, коли вкрай треба буде це зробити.
Встати з дивана.
Встань і йди, чуєш? Іди та перемагай. Не опускай рук довше, ніж на пів дня, і все тобі буде до снаги.
Ми віримо в тебе, як у самих себе, і щиро бажаємо сил та наснаги на твоєму шляху.
Життя надто прекрасне, щоб жити його абияк, чи не так?