Одна з найкращих п'єс німецького драматурга, лауреата Нобелівської премії Ґергарта Гауптмана “Затоплений дзвін” основана на фольклорних мотивах. Автор у кращих традиціях романтичної поезії протиставляє два світи. Один із них — гірське царство, де серед крутих скель і прірв, чистих озер живуть казкові істоти — ельфи, гноми, мавка, лісовики, водяники і деревляники. Цей світ уособлює поезію життя, це світ мистецтва і вищих досягнень, він — прекрасний і романтичний, сповнений символів. Життям гір керують гармонія і краса; а мавка Равтенделяйн — недосяжний ідеал краси і досконалості. З тексту очевидно, що автор симпатизує саме цьому світові. Адже в іншому світі — світі долин — панує передбачувана буденність. Мешканцям селища у підніжжя гори, зокрема панотцю, вчителю, цирульнику, не властива тяга до краси. Головний герой драми-казки — відливник дзвонів Гайнріх. Як і належить героєві романтичного твору, він протестує проти буденності і звичного для долини життя, хоче відірватися від духовно обмеженого суспільства. Гайнріх кидає виклик природі й прагне створити дзвін, голос якого лунав би серед гір і перевершував усе створене природою. “Голос твій Хотів я в дзвона крицю перелить, З'єднать хотів із сонячного свята Прещирим золотом, я хотів створить Усіх часів найбільший архітвір...” (Гайнріх до Равтенделяйн) Гайнріх розривається між мрією і реальністю, між горами і долиною. В долині його іменують Артистом, у нього дружина і діти. Але він прагне до високого мистецтва, до світу природи, до чарівної мавки Равтенделяйн, в яку закохується. Однак абсолютна досконалість не дана людині, і Гайнріх не може досягти тої майстерності, до якої прагнув. Він ніде не може знайти щастя: “Глянь! Перед нами — величезний простір! Простягся ген аж там униз, де люди Живуть і гинуть. Я — також людина... Чи можеш це, дитино, розуміти: Чужий і свій отам внизу і тут Чужий і свій я на верхах гірських...” Світ природи не приймає його — дзвін гине на глибині озера, а прагнення до ідеалу обертається трагедією для нього самого, а також для інших.