Друга книга трилогії «Запороги». Автор подає свою інтерпретацію і свої погляди на події, які відбувалися в 17 сторіччі на території України в складі Речі Посполитої під час гетьманування Богдана Хмельницького у війську Запорозькому. В той час Запорозькі козаки намагалися здобути державність для свого народу. Але для того щоб стати самостійною державою, потрібно щоб це визнали сусідні держави. Проте ні Річ Посполита, ні Московське царство, ні Шведське королівство, ні Османська імперія визнати цього не хотіли. Сама постать Богдана Хмельницького неоднозначна. Про нього написано багато історичних та художніх творів, де одні його показують як відданого гетьмана своєї держави, інші ж зрадника, який віддав Україну під гніт Московського царства. Однозначні висновки зробити складно. Зрештою, він мав якості і чесноти людини, яка могла очолити державу і військо для боротьби свого народу для створення вільної держави, проте йому не вистачило сил і здоров’я, щоб досягнути кінцевої точки своєї мети. У Віталія Рогожи, Хмельницький показаний ще й як добрий сім’янин, турботливий батько. Знову ж таки, як і в першій частині помилок у цій книзі не менше. Вони настільки псують процес читання, що часом просто я втрачала суть прочитаного, так як намагалася зрозуміти, де ж повинна стояти кома. З розділовими знаками взагалі біда: пропущені коми, крапки в кінці речень. Помилки при написанні власних назв: Адам Кисіль, Адам Кісіль, Річ Посполита, Річпостолита, Реч Посполита, Річь Посполита, Богдан Хмельниченко. А ще росіянізми: вивод, незносний, отчизна. Загалом книга сподобалася. Історичні події описані цікаво, не нудно. Мені було радісно зустріти в продовженні героїв попередньої книги «Петро Сагайдачний», Максима Лободу, Збігнева Гуру, Василя Хлистова.