Роман мене приголомшив! І давно не було саме таких вражень від #сучукрліт . Щоб сказати "Вау" і мовчати,бо не знаєш ,як оформити думки словами.. Книжка не лише про Лесю Українку (хоча автор вміло вплів її історію). Ця книжка про любов: до життя, музики, людей. Про стосунки. Про рідних "нерідних". Про непрості долі та нашу історію. Про сюжет не скажу ні слова, натомість напишу кілька думок, фраз вирваних з контексту. Таких, які змушують подумати. П. С. Мої враження - це лише мої враження) Але ви маєте прочитати цей роман! Обов'язково! "...Чому можна закреслити написане і не можна закреслити сказане, тобто чому забирання своїх слів назад не таке дієве, як горизонтальна лінія на написаному? ...Може, закреслене - це найправильніше? Найперша, не цензурована розумом думка?.." "...вперше відчула це: ти - сама. Ти настільки сама, що навіть якщо у твоєму житті з'являться друзі, які підуть за тебе на смерть, що якщо з'явиться найбільше кохання у житті, що навіть якщо народяться діти - як ти мріяла : два хлопчики й одна дівчинка, що навіть якщо з'явиться усе це, за що підеш на найнемислиміші жертви, ти все одно не перестанеш бути абсолютно чужою..." "...от наскільки складним є те, що ми звемо найпростішим! Звичайне людське життя: здається рідким і текучим, але щоразу непробивна стіна..." "...Не розумію, як вона, люблячи , втримувала це постійне взаємоназивання друзями й товаришами? Це як згорати на вогні й одномоментно розпитувати про породи дерев, з яких нарубали дрова..." "Тільки я, коли згадую своє життя, то завжди боюсь , коли б хто з вас не повторив моїх помилок . А помилка головна в тім , що багато сили йшло на даремну видержку, на непотрібну терпеливість, а серцю давалась воля тільки тоді, як уже було пізно..."

Мені подобається творчість Лариси Петрівни та сама особистість авторки мені доволі імпонує. Тому мені було цікаво прочитати інтерпретацію сучасного українського письменника подорожі Лесі у віддалене карпатське село Буркут в рік, коли помер її близький товариш, коханий Лесі Сергій Мержинський. Цікава обкладинка та постать Лесі Українки зробили своє діло і я таки прочитала цю книгу. Я не можу визначитися з емоціями після прочитання. З одного боку мені ніби і сподобалося, цікаво описані події, дві лінії сюжету - час життя Лесі та сучасний, піднімаються сімейні та соціальні проблеми. А з іншого боку - книга нібито мала бути про Лесю, її шлях, можливо емоції та почуття, а насправді як такої Лесі Українки я не отримала. Ну так, були враження про неї від інших людей, але думки деяких з них мені не імпонували. Що ж до персонажів, в сучасному світі мені аж надто сильно не сподобався ніхто, для мене вони всі були трохи картонними та не мали логічного пояснення своїх дій, я не могла уявити їхніх образів. Ситуація з початком ХХ ст. дещо інша, ті персонажі викликали в мене кардинально різні емоції. Хлопець-дарабник - позитивні, черниця - негативні, а інші всі нейтральні. У діях хлопця була певна мотивація, в мене склалося враження, що він був людиною простою, але щирою та відданою своїй справі, а черниця мене трохи бісила, як на мене, вона була лицемірною та заздрісною, можна сказати, що носила маску праведниці “Господньої нареченої”, але мала трохи гнилі за душею. Оповідь йде динамічно та цікаво, хоча деяких подій я досі там не розумію. Прочитала за доволі короткий час, але вона не залишила в мене яскравого спогаду про неї, думаю, що через пів року. можливо рік, я вже не пам’ятатиму зовсім нічого про книгу. Звісно, крім того, що там щось трохи є про Лесю Українку (та й то це обкладинка підкаже). Загалом, книга непогана, легко читається, але це зовсім не те, на що я очікувала.

Мирослав Лаюк "Залізна вода" Ви читали "Всьо ясно" Джонатана Сафрана Фоера? От "Залізна вода" мені її чимось нагадала. Хоча, чому чимось, пошуками втраченого себе, своєї історії, якогось осердя для подальшого життя. От буває так, що далі рухатися не можна-ні сил, ні бажань, ні можливостей. І вишукуєш у собі якість рушії, таємниці, легенди, а знайшовши, отримаєш крила, але лише для того, щоб вирішити загадку. Тими крилами не можна полетіти кудись деінде. Вони призначені лише для цієї місії. Виконаєш-знайдеш нові, більш широкого вжитку і призначення. "Залізна вода" стала докором моєму сумлінню. Щороку у лютому я вражаюся людям, які люблять творчість Лесі Українки. А я ж, яка виросла у Лесиному краї, її не розумію. Чи не люблю. Я купую і передаю подрузі у Францію "Повне зібрання листів Лесі Українки", а сама навіть у них не заглядаю, що для мене не прийнятно. Як це не подивитися у книгу, яку тримаєш в руках? Як не прочитати із неї хоч кілька сторінок, якщо та книга тиждень чи два лежить на твоїй полиці??? А я не читала. І от саме зараз до мене прийшло повне усвідомлення того, що я чогось недоотримала. Що я пропустила щось важливе. Що варто почати його шукати. Хоч книга і не про Лесю Українку... Вона тут просто як символ, дороговказ, мотивація. Знаєте, я читала і було боляче. Я не знайшла тут щасливих людей. Їхні долі понівечені, надламані. Кожен сам собі завдає додаткового болю. Інколи хочеться звинуватити їх у пасивності, але... Хто я така, щоб давати поради, як жити і діяти. Кожен волочить свій хрест як вміє, може і хоче...