Перед виходом уже нашумілого фільму, знятого разом з (або навіть майже виключно) американцями, звісно ж, перечитала "першоджерело". На відміну від фільму, сюжет тут трохи інший, але це тема для іншого відгуку. У Франковому "Захарі Беркуті" в першу чергу відчувається його сум за тим, що громади перестали гуртуватися, кожен стоїть сам за себе і не переймається тим, що відбувається у сусідів, навіть якщо це може зачепити його особисто. Сюжет, насправді, виглядає трохи фантастично (я відверто не дуже вірю, що навіть за щасливого збігу обставин маленький гурт селян міг би перемогти велику татарську орду). Однак, Франко на той момент не мав на меті писати історичні хроніки. Вся історія вигадана, це видно відразу, і слугує радше повчанням - у тексті дуже багато моралізаторських вставок. Дещо складно далася мова автора - все ж, минуло уже майже 150 років, багато словоформ не те що відмерли, а й складно впізнаються. Однак попри все Франко - це Франко. Він вміє робити цікавий сюжет, показувати душевні метанні персонажів, їхню психологічну зміну, ріст, і не всі персонажі у нього виключно "хороші" чи "погані". Можливо, зараз "оригінальний" "Захар Беркут" здався мені дещо затягнутим і нуднуватим, ми вже звикли до більш динамічних сюжетів, однак для школярів це має бути хороша цікава історія (якщо адаптувати мову :D).