Серед списку імен геніальних митців українського народу яскравою зіркою сяє ім'я відомого українського кінорежисера і письменника Олександра Довженка. Сам Чарлі Чаплін зазначав: "Слов'янство поки що дало світові в кінематографії одного великого митця, мислителя і поета - Олександра Довженка". Не менш визначний слід залишив цей геніальний письменник і у літературі. Ще зі школи мені запам'яталися кіноповісті Довженка "Зачарована Десна" і "Україна в огні". Однак найбільш яскравий слід у моїй душі залишила саме повість "Україна в огні", пронизливий твір про долю українців за часів Другої світової війни. Головним у кіноповісті є образ України, яку сплюндрували фашисти й більшовики. Жах тих часів влучно переданий на прикладі родини Запорожців. На початку твору вони співають пісню "Ой піду я до роду гуляти". Це пісня єдиної родини, єдиного українського народу. Наприкінці повісті родина знову збирається разом. Багатьох її представників вже немає в живих, проте є надія, що рід Запорожців не перерветься. Найбільш зворушливим, на мою думку, є образ Олесі. Дівчина знає, що війна руйнує націю, тому одного разу каже такі пронизливі і водночас із тим прості слова: "Ми жінки, Христе. Ми матері нашого народу. Треба все перенести, треба родити дітей, щоб не перевівсь народ. Глянь, що робиться. Множество мільйонів гине... Я вірю, Христе, вірю! Нізащо не буде по-німецьки, нізащо!" Олександр Довженко сміливо виразив свої сумніви стосовно непогрішності Сталіна і за це втратив право вільно творити і повертатися до України. Однак натомість українці отримали геніальний твір про складні реалії життя нашого народу за часів Другої світової війни. Ця правда коштувала того, щоб за неї постраждати, і Олександр Довженко також це розумів, тому й писав: "Кому ж, як не мені, сказати було слово на захист свого народу, коли отака велика загроза нависла над нещасною моєю землею. Україну знає лише той, хто був її пожарищах сьогодні".